fbpx
Суспільство
Але ж був у моєму житті «ідеальний чоловік»

Так, і ця розповідь – плiд одного діалогу, про «ідеалі», якого не існує, але до якого і чоловікам, і жінкам, треба прагнути. Діалог завершився, і я зайнялася своїми справами, але він вплинув на таємничий «механізм» пам’яті, зачепив одну «шестерень», змусив її закрутитися, а в результаті.

Ой, подумала я. А адже був у моєму житті ідеальний чоловік! Справжнісінький! Тільки я про нього забула зовсім. І ось так, несподівано – згадала! А в такі спогади приємно занурюватися. Вони радують і гріють. Собі я, правда, в них зовсім не подобаюся, але це можна пережити та й знижку на вік можна зробити, але ж?

Ми сиділи на березі ставка, в якому посеред ряски плавали буркотливі гуси. Над нами розкинула густу крону стара липа, і промені липневого сонця губилися десь там, високо, в листі. Ні, ми не грали.

Ми, три подружки, сиділи і мріяли на тему: що б кожна з нас купила, якби раптово заволоділа величезною купою грошей? На ті часи, а це був клас четвертий. Це було гривень десять або двадцять п’ять!

До нас підійшла ще одна дівчинка, послухала нас, і сказала, що дістати такі гроші – не проблема. Її старший брат виписав в аптеці, ще в місті, ціни і назви лікарських трав, і вже займався їх заготівлею. Нас зацікавив такий варіант. Збір лікарських рослин – звучить дуже красиво. А якщо ще за і гроші.

– Кілограм пелюсток волошок коштує цілих двадцять п’ять гривень! – важливо сказала та дівчинка, і ми ахнули – А ось і твій наречений йде, – додала вона.

Я подивилася. Так, його так все називали. Він навчався в шостому класі, і вперше приїхав на дачу до своїх родичів, з якихось дуже далеких країв, мало не з Далекого Сходу. І я вже не пам’ятаю, яким вітром його занесло до нас. Ну, напевно, він у мене закохався, адже все так вважали.

Правда, нічого такого він не говорив, а просто взяв наді мною шефство. Звали його Миколою. Він так і представився, в перший раз, по-дорослому.

Читайте також: 6 ПРАВИЛ НЕСТАРІЮЧИХ ЖІНОК: СЕКРЕТИ МОЛОДОСТІ

Я і зараз не знаю, чому він був таким серйозний? Пережив щось недобре в житті, після чого став до неї уважніше ставитися? Ні не знаю. Так ось, він був дуже серйозним і дуже уважним.

– Лук хочу, зі стрілами, – сказала я якось раз, ні до кого не звертаючись. Так, просто думку вголос.

– Завтра буде, – відповів він.

І він зробив чудовий лук, сказав, що з горобини, а ще кілька стріл, і не простих, а майже справжніх, з пір’ям. Цей лук у мене швидко забрав дідусь, коли я вибрала в якості мішені один з двох його вуликів.

– Це вже не іграшка, – сказав він. – А небезпечна зброя.

– А він мені ще зробить, – важливо відповіла я.

Пам’ятаю, як купалися ми на березі нашого великого озера. Так от, я зайшла в воду, і пішла по піску і дрібним камінцях, а далі починався мул, і ось в цьому мулі мене хтось вкусив, мені так здалося. Стало боляче, і я вибігла на берег, назад, і побачила, що просто порізалась, вірніше, не просто, а глибоко, біля мізинця.

Коля підбіг, схопив мене на руки, і, важко сопучи, поніс мене додому. На середині шляху він поклав мене на плече, так йому було легше. Будинки бабуся заохала, забігала, а Коля потім ще й радив їй – як краще бинтувати стопу.

– Який дорослий хлопчик, – потім сказала мені бабуся. – Хороший.

Найцікавіше, що таке ставлення не йде на користь дівчаткам. Псує характер моментально. Я стала представлятися собі такою собі королевою, і почала зловживати ставленням Колі.

Я випендрюватися перед іншими дівчатами. А він все це терпів, мовчки. Чому? Навіщо? Так, я його ображала, а він і вигляду не подавав.

Тоді він підійшов, до нас, під липу, послухав нашу розмову, і сказав, що з волошками краще не зв’язуватися. Краще сушити подорожник або звіробій.

– Вони дешеві, – сказала та дівчинка. – На них багато не заробиш! А ось волошки …

– Та ви подумайте, скільки їх зібрати треба, пелюсток цих. Адже приймають їх в сушеному вигляді.

– А що тут складного? – сказала я. – Чи не хочеш мені допомагати, не треба. Сама назбираю.

На наступний день він пішов з нами, на поле, і теж ходив, і збирав ці пелюстки. Ми ходили довго … Три або чотири малолітні дурепи, і один розумний хлопчик. Навколо літали злі, як собаки, ґедзі та гедзі. Було жарко.

Біля будинку Коля віддав мені свій пакет. Зрозуміло, волошкових пелюсток він зібрав більше всіх. А якщо ще мої.

Я постелила в своїй кімнатці газетку, висипала на них «урожай».

– Іди вечеряти, – сказав дід. Він стояв у дверях, і дивився, як я сиджу і опускаю пальці в моє «багатство».

Відчуття були приємні – опускати пальці в цілу купу пелюсток, і ворушити їх.

– Якщо кілограм насушити, то у мене свої гроші будуть, – сказала я.

Дід хитро посміхнувся.

Вранці я прокинулася, і зрозуміла, що на поле більше не піду. Пелюстки стали схожі на висушені водорості. І виявилися невагомими, як пір’я!

Днем у нас з’явилася нова забава – хлопчаки знайшли довгий шматок кабелю, всередині якого було багато різнокольорових зволікань, і ми спочатку плели кільця, браслети, а потім стали намотувати їх на спиці велосипедів. Ні. Брешу. Я адже тупо нічого не робила.

За мене все це робив Коля. А я просто сиділа. А потім він взяв оболонку від цього кабелю, приробив до його кінця мотузочку, а до іншого – палицю. Вийшов справжній хлист, як у пастуха з сусіднього села. Тільки ось «плескати» їм, як годиться, голосно, виходило тільки у Колі.

Класне було літо! Та й інші були хорошими, як і належить в дитинстві. Але це – виділялося. В кінці серпня за Колею приїхала мама, про що він сказав мені, простягаючи складений учетверо аркушик паперу.

– Це мою адресу, – сказав він. – Напиши, ладно? Або ще краще – дай свій.

– Ще чого, – відповіла я. – Сама напишу, якщо захочу.

Зрозуміло, листочок я швидко втратила. Та й про Колю забула теж швидко. Не, не шкодую. Я ж навіть прізвище його згадала. Але ніколи не буду, заради цікавості, намагатися знайти його в соціальних мережах.

Навіщо?

Ідеальний чоловік – повинен і залишатися таким в пам’яті. Навіть якщо він тоді ще був дитиною. А зараз я розумію, що з нього, напевно, виріс дійсно класний мужик. Адже якщо він в дитинстві таким був.

А може бути і немає. У будь-якому випадку, ідеальний чоловік, без лапок, був в моєму житті. Цілих три місяці! Адже справа, не в віці. Адже є маленькі – чоловіки, а є великі – хлопчики.

Джерело.

Related Post

facebook