Україна
Батько загиблого добровольця сказав Порошенку ВСЕ! Розриває серце від сказаного

Його син був студентом-філологом, але загинув у боях за Донецький аеропорт. Учасником бойових дій держава його не визнає через тупу букву закону. Батько героя написав Порошенкові відкритого листа.

Президенту України Петру Порошенку!
Відкритий лист від Батька ГЕРОЯ
Пане Президенте!

Я щиро скажу Вам, що не хотів до Вас персонально звертатися, бо обурений багатьма Вашими вчинками і рішеннями, не згоден з ними і не є Вашим прихильником, але велике горе і головне відчуття батьківського обов’язку перед пам´яттю 19-річного сина змушує мене на цей крок.

Я пишу Вам відкритого листа, бо знаю напевно, що будь-який лист, поданий в президентську канцелярію України звичайним громадянином, буде прочитаний не Вами, а Вашими помічниками, і, швидше за все, Ви ніколи про нього і не взнаєте (маю сумний досвід з Президентом В.Ющенком в 2004-2005 рр.). А крім того, Ви завжди будете мати законне і справедливе право казати, що його не бачили.

Тому я вирішив написати відкритого листа, і знаючи, що його все одно ніхто з української преси не відважиться друкувати, я публікую його в мережі фейсбука. Звичайно, я не сильно розраховую, що і звідси він потрапить Вам на очі, бо Ви маєте купу офіційних і добровільних помічників, які бережуть Вас від, як їм здається, травмуючої і негативної інформації. Проте, по-перше, в мене немає вибору, а по-друге, я маю надію, що при підтримці людей мій лист перепостять і якимсь чудом Ви його таки побачите і прочитаєте.

Суть мого звернення полягає в спробі припинити факт ганебної і нечуваної маніпуляції з визнанням чи невизнанням загиблих воїнів-добровольців, яка, увійшла вже, на жаль, як чорна сторінка у новітню історію України.

Мій син, Святослав Горбенко 19-річний юнак, студент-філолог Київського Національного Університету ім. Т.Г.Шевченка, пішов добровольцем у ДУК ПС і загинув 3 жовтня 2014 року під час оборони ДАП (згідно з судово-медичною довідкою, що мені надали, і свідченнями бійців ДУК ПС.

До сих пір під різними приводами і юридичними формулюваннями держава не визнає його учасником бойових дій і солдатом, що загинув за Україну. Його єдина провина полягала в тому, що він загинув, перебуваючи в рядах ДУК ПС – єдиної добровольчої військової структури, яка його взяла до себе, бо інші йому відмовили – адже він був студентом очного навчання і закінчив військову кафедру.
Він щиро вважав тоді, в серпні 2014 року, що слід чекати масштабного наступу російських військ на Україну, і поспішав стати в лави її оборонців, залишивши останній курс університету і не дочекавшись офіцерських погон. Тепер все це – а перш за все, бажання захистити Вітчизну – обернулося йому і нам на покарання.

Держава через МО, Департамент у справах ветеранів війни. Київського райсоцбезу м.Полтави відмовляє йому в статусі учасника бойових дій, а нашій родині — у статусі родини солдата, що загинув в АТО. Підставою є відсутність в нас усього ПАКЕТУ документів, які наша родина повинна надати в соцбез, а крім того, цинічне трактування статусу учасника бойових дій як статусу тільки для живих.

Читайте також: Сповідь батька. Я прикушу свій язик і буду справжнім батьком!

Тобто за таким формальним трактуванням статус учасника бойових дій надається тільки живим, і достатньо солдата вбити – він вже не учасник – бо не фізична особа.

Не буду коментувати це безглуздя і цинізм, але зауважу, що навіть у нашій державі посмертно надаються і військові звання, і державні нагороди, і при цьому не вважається, що їх може отримати тільки жива фізично особа. Як бачите, повний абсурд. Ордени посмертно давати можна, а визнавати, що людина загинула як солдат, не можна після її смерті.

Для того, щоб одразу ж відкинути принизливі і бридкі підозри відносно матеріальної зацікавленості, яких наша змучена майже річним горем родина вже наслухалась, декларую, що ніякі Ваші компенсації НЕ ПОВЕРНУТЬ МЕНІ єдиного сина, ні мені, ні його матері, і, повірте, навіть мільярди нас не втішили б, хоч і живеться нелегко. Та навряд чи Ви мене зрозумієте, бо цей стан розуміють тільки такі самі нещасні, як ми.

Якщо у Вас така скрута і немає грошей, можете не виплачувати, мова не про це, я, як і кожний громадянин, розумію прекрасно, що головне — воля, бажання. Якщо держава і президент справді хочуть допомогти родинам загиблих воїнів, вони знайдуть спосіб це зробити, навіть якщо грошей немає.

Можна, врешті-решт, не виплачуючи грошей, хоча б не вимагати квартплати з нас за наші власні приватизовані квартири, дозволити в перші три місяці після смерті піти з роботи, не втрачаючи місця, і багато чого. Але якщо немає бажання допомогти, а є лишень бажання лицемірно вдавати турботу, то і за наявності грошей — їх ніколи не сплатять і знайдуть законні способи це зробити.

Відсутність того статусу родини загиблого на війні, в якому нам відмовили, збільшила наш біль, принизила нас в очах суспільства, кинула тінь на ім’я загиблого сина, зробила наш стан ще більш нестерпним і болісним. Адже, повірте, змушені (бо не маємо офіційних підстав просити на реабілітаційну відпустку після смерті дитини), змушені працювати, ходити серед чужих людей. Чути веселу музику з супермаркетів і кав’ярень довкола себе — і усвідомлювати, що в тебе не просто вбили сина, але навіть смерті його за Вітчизну не визнали – нестерпно.

Складається враження, що сина немов би викрали в тебе, і то так, що ніхто не помітив, і зараз і суспільство, і держава просто заперечують факт того, що він у тебе був взагалі. Про його існування нагадує лишень хрест над свіжою могилою. За що Ви так караєте нас, пане Президенте, за що Ви караєте так тисячі родин в Україні, що вже і без цієї зневаги вже нещасливі і мучаться?

Я не вірю в усі ці «відмовки» про проблеми з відсутністю законів, непрописаністю процедури і іншої продукції гнучкого кмітливого розуму чиновників. Я знаю, що Вашої волі, як Президента і Верховного головнокомандуючого, цілком достатньо і цілком законно, щоб вирішити питання про визнання загиблих добровольців.

Ми прочекали Вашого рішення і рішення держави понад 10 місяців, враховуючи війну і Вашу зайнятість і враховуючи, що біль батьків і несправедливість страхітливість цієї ситуації до Вас дійде. Не дійшло – Ви нічого не почули і не побачили. І ось що я зрозумів тоді: всі ці розмови про статус учасників АТО для загиблих – НОНСЕНС і СВЯТОТАТСТВО.

Ні Ви, ні Верховна Рада, ні вся держава НЕ МАЄТЕ ніякого права (яке держава привласнила) на визнання чи невизнання загиблих бійців. Ви не можете воскресити людину, а отже, не можете заперечити очевидний факт її смерті. А значить, Ви і вся держава забов’язані автоматично визнавати загиблих солдатів ЗСУ і добровольців – ЗАГИБЛИМИ СОЛДАТАМИ УКРАЇНИ. Все, крапка.

Читайте також: Це був крик душі, яка розлучалася з тілом! Як ви могли, як ви посміли не виконати передсмертне прохання?

А якщо Ви прив’язали до поняття загиблих солдат – статус учасника АТО, то такий статус загиблим має надаватися також АВТОМАТИЧНО. Реєструватися, іншими словами. І всі ці вимоги від соцбезу до родин про надання клопотань від комбатів, свідчень від очевидців із статусом АТО, висновків медкомісій (за наявності судмеддовідок про причину смерті) є НЕЗАКОННИМИ, є глибоким ПОРУШЕННЯМ наших прав як людей і глумом над пам’яттю полеглих солдатів!

Не розумію я поки, чи розумієте Ви самі, пане Президент, що Ви накоїли і що коїть зараз держапарат. Створюючи проблему з одержанням цього статусу учасника (Вами ж придуманого поняття) і прикриваючи їх складною процедурою збирання довідок, Ви по суті ставите нещасних людей, які вже зазнали горя, у становище сумнівних претендентів. Тобто неодержання статусу (через штучну процедуру) загиблим бійцем ставить під сумнів в очах суспільства факт його загибелі на фронті. Неодержання статусу родини загиблого, так само ставить під сумнів обставини загибелі на війні.

Хочу сподіватися, що це сталося без злого умислу, по недолугості, але і Ви, і держава завдали нам, батькам загиблого добровольця, страшної образи і приниження, на які ні ми, ні наш син, який заплатив життям за своє бажання і спробу захищати Україну, не заслужили. Це вже не виправиш, ці десять місяців перебування в духовному пеклі не викреслиш з життя. Та якщо Ви вважаєте справедливим перевіряти кожного загиблого на предмет його участі в бойових діях, перш ніж визнати учасником АТО, то, прошу Вас, не перекладайте це на плечі батьків і родин, що втратили дітей і близьких.

У держави достатня армія чиновників щоб займатися цим, хай вони, держслужбовці, які мають повноваження, збирають ці довідки, роблять запити. І звільніть нас від мук ходіння по командирах і свідках і від розмов, які просто фізично важко вести.

Друге прохання до Вас, пане Президенте.

Коли Ви вже відмовили нам у визнанні нашого сина учасником АТО і тим самим поставили обставини його загибелі під сумнів, наша родина вважає справедливою вимогою, щоб держава тоді виконувала свою функцію і розслідувала сама обставини його смерті, адже насильницька смерть в зоні ведення бойових дій – якщо це не смерть у бою – є підставою відкриття кримінальної справи органами військової прокуратури. Бо в такому разі, ігноруючи факт смерті добровольця, не визнаючи її ані військовою смертю солдата, ані просто смертю, держава, по суті, приховує зникнення людей, що є злочином.

Отже, визнаючи Ваше право ставити під сумнів обставини смерті, ми вимагаємо від Вас шанувати наші права як громадян на захист від держави, від посягання на життя, і вимагаємо в кожному випадку, де ви відмовили добровольцю в визнанні його учасником АТО, відкривати кримінальне впровадження. Я думаю, ця наша вимога є справедливою. І невиконання її є і порушенням закону, і порушенням наших прав як людей і громадян.

Читайте також: Ціна серця. Репортаж з операційної Бориса Тодурова

Джерело.

Реклама

Related Post

facebook