Я працюю вихователем в дитячому саду вже тривалий час, 15 років. І на своєму досвіді я багато вже побачила.
І бачила як діти самі приходили в садок, і як вони накидались на їжу, як ніби їх вдома не годують. Джерело
Але таке трапляється не дуже часто. Але останній випадок перевернув все всередині мене, таке я бачила вперше.
Півроку тому в групі з’явилася нова дівчинка, дуже гарненька, ласкава, золото, а не дитина. Але вона мало кого підпускала до себе, як ніби боялася чогось.
Я змогла знайти до неї підхід і ми стали з нею хорошими подружками. Для неї я була просто Аня.
Батьки у дитини, звичайно були, але турботою і любов’ю дитину не оточували. Їм більше подобалося веселитися, вони тому й приводили дочку в дитячий сад, щоб вона не заважала їм будинку.
Читайте також: Як ти міг взяти за дружину дівчину з дитиною? Ти мені більше не син
Кілька разів вони просто забували дівчинку в саду, мені було бoлячe дивитися як вона сидить одна в роздягальні садка, в маленькій пошарпаної курточці і шапочці з бубонцем.
Сльози наверталися і я забирала її до себе додому. А батьки могли згадати про неї тільки через тиждень. Дзвонити їм намагалися, але номера були не доступні.
Я намагалася з ними розмовляти, тобто з батьками дівчинки, але все було марно. Вони прямо мені в очі говорили, що вона їм набридла і тільки заважає. Це було чути дуже противно.
Тепер я збираю документи, хочу забрати дівчинку собі, своїх дітей у мене немає, чоловіка, на жаль теж, розумію що шансів у мене дуже мало, але я не здамся. Я дуже боюся за цю дитину.
