fbpx
Breaking News
А ви знаєте, чому наші бабусі і дідусі так поважали і вживали топлене масло? Коли я починала хворіти, бабуся завжди мене ним годувала, а готувала таке масло вона сама ще за рецептом своїх предків. Користь топленого масла та як приготувати вдома.
Анжеліка «була в шоці», оскільки навіть не думала, що стане переможницею конкурсу. Школярка з Лозової визнана кращою художницею на конкурсі в Каннах.
Вже ввечері все відділення патoлогії гуло від cтрaшнoї новини. Цe сталося на сороковoму тижні вaгiтнoсті. Деякі матусі вже й провідали нещасну молоду жінку і шепотілися між собою. – Лежить, без бірки на руці на третьому поверсі, де всі з дітками. Катя намагалася зосередитися на читанні, але думки літали десь далеко
Весільний гороскоп на 2020: для якoго знаку Зодіаку рік Білого Сталевого Щура буде не найвдаліший в цiй серйозній справі, a хтo змoжете створити міцну сім’ю, що стане прикладом для багатьох
– Ти більше не можеш жити в таких умовах! Ти навіщо одружився? Щоб в бардаку жити? Он, у Яківни внучка – і красива, і рукаста, і домовита. Познайомити хочу. Побуваєш в будинку у істинної жінки, відразу від своєї втечеш! – нав’язування Марії Денисівни лунали на всю квартиру
життєві історії
– Болять, рідненка, трохи, – відповідає бабуся Настя 4-річному люденяті і стиха, так, що дівчинці здається – шурхотить у листячку вітерець, додає: – А колись, Варю, в далекому-далекому для тебе «завтра», ти дізнаєшся: настає час, коли підганяти хвилини вже нема нащо…

– Дивись, бабуню, я вже ось куди дістаю! – маленька ручка тягнеться вгору до сонечка, намальованому на тепло-рожевих шпалерах.

– Яка ти велика вже, скоро вищою од мене станеш! – посміхаючись, дивиться на онуку Анастасія Іванівна.

– Бабусю, я так хочу скоріш вирости! Я тоді по обіді спати не буду, до школи піду, черевики на підборах вдягну… Бабцю, а коли мені буде п’ять років, я стану вищою од Сашка зі старшої групи?.. Мені подарують велосипед з двома колесами?.. – дзвенять-стрибають одне за одним запитання-запитаннячка. – Ба, пограймося!

А у що, Варю?

…Перед собою нічого кривити душею: ГРЗ, ГРВІ, всілякі там дрібні негаразди з маленьким Варіним животиком – всі ці небажані і неприємні явища стали мимовільним соратниками Анастасії Іванівни.

Тому що – іноді тижнями – вони не пускали Варю до дитсадка.

Тому що створювали для них двох цілий світ, який став сенсом життя літньої жінки, дарував їй щастя і радість.

Вона гралася з онучкою, говорила з нею її дитячою мовою, слухала її міркування, дивилася навколо її оченятами і знову бачила те дивовижне, чарівне, що ховається від дорослих і видиме лише дітям.

Вона ловила, збирала, немов соковиті ягоди в кошик, Варіни посмішки, сміх, примхи і навіть сльози.

Все їй було потрібне, все необхідне.

З тихою ніжністю і легким сумом слухала Анастасія Іванівна всі ці «…Ну коли вже мій день народження?.. А скоро літечко?.. Я так хочу скоріш на море! Бабусю, ну чому ночі такі довгі? Через них так довго треба лежати і спати! А я не люблю!..»

Ночі здавалися довгими не тільки Варі. Анастасія Іванівна теж добре знала цю їх властивість. Десь у лабіринтах днів і років загубила вона здатність безтурботно і швидко занурюватися у блаженство сну, а сам він вже так не часто був цілюще-солодким, а все більше перетворювався на тривожне джерело щемливих якихось дум, спогадів. І їх магнетизму вона не вміла опиратися…

«Вчора, – думала Анастасія Іванівна, – це ж було наче вчора…»

…Здавалося, не давніше, як учора вранці, вдягла на неї мама сукенку, пошиту з кольорових клаптиків і залишків тканин, що іноді лишалися від одягу клієнтів, яким щось шила чи перешивала мама, заробляючи післявоєнну копійчину чи якийсь харч.

І вона, Настуня, відчувала себе в цій сукенці найгарнішою, гордо піднімала голівку, вітаючись зі знайомими на вулиці.

…Вчора грали вони всією ватагою в схованки, і вона обрала своїм сховком густий кущ кропиви, не відаючи, що її чекає…

Читайте також: ИЖДЕНЬ ТОМУ, КОЛИ ЗНОВУ СТАЛО ЯСНИМ ДО ЦЬОГО БАГАТО ДНІВ ПОХМУРЕ НЕБО, ВОНИ ПЕРЕСТАВИЛИ СВОЄ СТАРЕНЬКЕ ЛІЖКО ДО ВІКНА. І ТЕПЕР ЛЕЖАЛИ, 90-РІЧНИЙ СТАРИЙ І 89-РІЧНА СТАРА, ЗАГОРНУТІ У КОВДРУ, ТЕМРЯВУ І ЛЕДЬ ЧУТНЕ ДИХАННЯ ОДНЕ ОДНОГО. І ОСЬ -ЗАГОВОРИЛИ. ІНАКШЕ, НЕ ТАК, ЯК ГОВОРИЛИ РАНІШЕ. ПРО ТЕ, ЩО НІКОЛИ ЩЕ НЕ БУЛО СКАЗАНЕ В ГОЛОС.

Вчора бігала босою по зеленому лугу, всипаному золотим ластовинням кульбаб, умивалася сонцем, пила небо…

Вчора вчила уроки. Засмучувалася від кинутих кимось з однокласників образливих слів, дзвінко сміялася, літала метеликом на крилах неконтрольованої весняної радості, що сповнювала її до країв…

Писала вірші. Любила читати, вмостившись на гілці дерева.

Вчора її вперше запросили на танець – на новорічному вечері у клубі. Тоді ж, вчора, дізналася вона, який на смак поцілунок, відчула, як спалахнуло всередині, розцвіло червоним маком не знане раніше почуття…

Вчора з нею відбулося найпрекрасніше, що може статися з жінкою: вона стала матір’ю!..

Вчора безповоротно подорослішала, сказавши останнє «прощай» мамі своїй…

Вчора. Вчора, вчора…

Скільки ж вмістив у собі той вчорашній день, скільки пережито в ньому…

«Час, життя.., – крутилося неспішно веретено думок. – куди вони?»

Не встигнути за ними, не зупинити.

Кроки постаріли, дрімає кpoв в руслах судин – не дзюркотить гаряче, як раніше…

Лише прохати лишилося – душею, серцем, молитвою пошепки в тих безсонних ночах: не поспішайте, стримайте біг, не переливайте світанки у сутінки так скоро, так стрімко!..

Нехай сьогодні, що так швидко прийшло, буде довгим!

Адже Анастасія Іванівна любить його.

Так багато в цьому «сьогодні» ще того, що їй дороге, на що вона ще не надивилася, чого не наслухалася, не спробувала!..

– Бабуню, – тягне за рукав, підстрибуючи від нетерпіння, Варя, – найголовніше «ТЕ» Анастасії Іванівни. – Ти чому так повільно тупцяєш? Ніжки болять?

– Болять, рідненка, трохи, – відповідає бабуся Настя 4-річному люденяті і стиха, так, що дівчинці здається – шурхотить у листячку вітерець, додає: – А колись, Варю, в далекому-далекому для тебе «завтра», ти дізнаєшся: настає час, коли підганяти хвилини вже нема нащо…

Автор: Альона Мержевська, зі збірки «Босі світанки».

Related Post