fbpx
Головна

життєві історії

Тато перед відходом переписав на нас з сестрою свою фірму і навчив нею керувати. Мама ж при житті тата працювати не звикла, тому і після продовжувала жити на широку ногу. Ми кожного місяця, як і тато, виплачували мамі певну суму. Та одного дня мені знадобилася її допомога, а вона відмовила. – Я тобі в служниці не наймалася. – Ну, раз так, значить і ми з Миросею не будемо тобі допомагати. – Ні копійки вона від нас не отримає
життєві історії 0
Тато перед відходом переписав на нас з сестрою свою фірму і навчив нею керувати. Мама ж при житті тата працювати не звикла, тому і після продовжувала жити на
До Італії на заробітки я поїхала не через брак коштів, я втікала від чоловіка, який нікого окрім “біленької” не бачив. Коли я просила у свекрухи допомоги, та казала, що не все з Петром так погано, як я це малюю, є ще й гірші. Ось тому коли одного дня мені зателефонувала двоюрідна сестра Петра, і сказала, щоб я повернула кошти, які вона брату зичила, ніби як на ремонт даху, я їм все пригадала. Теж мені, знайшли “добродійницю”
життєві історії 0
До Італії на заробітки я поїхала не через брак коштів, я втікала від чоловіка, який нікого окрім “біленької” не бачив. Коли я просила у свекрухи допомоги, та казала,
Моя донька почала зустрічатися з хлопцем іншої національності. Емір вміло добивався її уваги і згодом вони разом переїхали в Баку. Я довго просила доньку піти працювати хоч кудись, аби в якійсь непередбачуваній ситуації Таня мала свої гроші. Дочка ж звикла, що її багате життя забезпечує Емір, тож і не планувала щось робити. Так вони жили щасливо пів року, аж до сьогоднішнього дня
життєві історії 0
Ми з чоловіком не були такі вже й бідні. Мали невеличкий бізнес, тож єдиній доньці могли дати все, що потрібно і навіть трішки більше. З дитинства ми Тані
Мені 36 років. Для батьків чоловіка я – наче меблі, бо ми вже 6 років живемо з Остапом, а діток нам лелека не приносить. І мене дуже засмучує таке ставлення свекрів, адже я – не порожню місце, їхній син зі мною щасливий! Чоловік дійсно мене любить, а я – його, у всьому одне одного підтримуємо. Найбільша проблема мого життя справді в тому в тому, що його батьки мене не сприймають. Завжди, коли приїжджаю до них з Остапом, окрім “Привіт” і “До побачення” ще буквально кілька фраз і все на тому. А ми їздимо часто, щоб допомогти по господарству, адже свекри живуть в своєму домі, а Остап у них – одни син. Та ці вихідні перевершили все, що було до. Як тепер далі жити в цьому всьому – не уявляю просто і потребую людяних порад
життєві історії 0
Мені 36 років. Для батьків чоловіка я – наче меблі, бо ми вже 6 років живемо з Остапом, а діток нам лелека не приносить. І мене дуже засмучує
Я проживу без грошей свекрухи і в орендованій квартирі, але його молодша сестра віднині не живе в нашому домі. Я займаюся своїми справами. Планую свою дитину, якщо Богдан далі зі мною. Ми чекали Лілію Василівну з заробітків – це правда. А тепер її старша дочка має квартиру від мами, ми – 2000 тисячі євро, а молодшу збираються лишати з нами. Та я свій час на чужу дитину більше не витрачаю. Обіцяє і нам квартиру та ще й машину, чоловік благає погодитися
життєві історії 0
Якщо коротко, то мою життєву історію можна написати такими словами: я проживу без грошей свекрухи і в орендованій квартирі, але його молодша сестра віднині не живе в нашому
Після всього “цирку” я зібрала речі свої і дитини і поїхала з Андрійком до батьків. Чоловік прискакав одразу ж після роботи із квітами, такого великого букету я в житті не бачила. “Повернися, люблю до безтями, не мудрий, більше не буду!” – благав мене Микита. Я ж вирішила у батьків жити, а мама каже: “Він твій чоловік і любить, хоч і бігає наліво. Тому, не руйнуй сім’ю”
життєві історії 0
Микита, чоловік мій, з зухвалим обличчям розповів про свої походеньки “наліво” і образився, що я його не похвалила. Мабуть, мала я його по голівці погладити… Одного дня ми
Свекруха все життя на заробітках в Італії, а нам з чоловіком і копійкою не допомогла. Самі дітей на ноги ставили і хату яку з “о” вимахали, подвір’я бруківкою покрили. Але що найсумніше, що все це односельчани приписують Вірі Богданівні. “Ну де б ви самі до такого доробилися. Ти маєш своїй свекрусі ноги цілувати, що так вас тягне”. А мені хоч плач. Що я, що чоловік, працюємо з ранку до ночі, а всі “лаври” їй
життєві історії 0
Мені перед односельчанами соромно. Всі думають, що це нам свекруха з Італії гроші висилає, а насправді ми все самі. Що я, що чоловік, на двох роботах горбатимось. Але
В один голос бабусі і мама, а потім і свекруха мені торочили: годувати коханого чоловіка лише домашнім. «Запам’ятай, онучко: перше, друге і компот». Але я ще тоді майбутній свекрусі в очі щиро заявила: ставати до плити щодня не збираюся, навіть якщо її син купить мені будинок чи квартиру. Навіщо, якщо можна пообідати у кафе? Чому сучасні чоловіки вважають, що ми зобов’язані їх годувати? – запитала я у свекрухи Надії Григорівни. І вона розгубилася
життєві історії 0
В одни голос бабусі і мама, а потім і свекруха мені торочили: годувати коханого чоловіка лише домашнім. «Запам’ятай, онучко: перше, друге і компот». Але я ще тоді майбутній
Мені 52 роки, я мама трьох чудових синів і пишаюся цим. Чоловік полинув на небеса кілька років тому, але я навчилася жити сама і маю надію ще влаштувати своє особисте життя. Але – згодом, ще минуло мало часу. У мене все добре, крім одного – середня невістка. От я вам розповім про це чудо, яке живе в Німеччині і навіть дякувати за подарунки не вміє, не те що за сина! Вже хочу подзвонити свасі Наталі і поговорити, як вони погано виховали дочку. І думаю, що правильно зроблю. Хтось має їй про це сказати!
життєві історії 0
Мені 52 роки, я мама трьох чудових синів і пишаюся цим. Чоловік полинув на небеса кілька років тому, але я навчилася жити сама і маю надію ще влаштувати
Мені 52 роки, чоловіку Роману – 55. Ми другий рік всього живемо разом. Живемо удвох, окремо. Але! Щонеділі ми з чоловіком ходимо на обід до його мами. І це щось з чимось, я вже сивію. Розумієте, це єдиний спільний вільний вихідний день із чоловіком. А я маю його присвятити чужій літній бабусі! Маму свою чоловік і сам не любить, сам про це говорить. Навіть не пам’ятає точну дату її народження, йому завжди нагадують про це. Ніколи не дарує їй квіти та подарунки, навіть на день народження
життєві історії 0
Мені 52 роки, чоловіку Роману – 55. Ми другий рік всього живемо разом. Живемо удвох, окремо. Але! Щонеділі ми з чоловіком ходимо на обід до його мами. І

You cannot copy content of this page