життєві історії
Моя свекруха вже три роки, як на заробітках в Німеччині, а квартиру сину не хоче купити. Та коли я питаю в неї на пряму, то чую у відповідь,
Мені 53 роки, з чоловіком розлучилися, і, як некрути, а я ще молода і хочу жіночого щастя. Та от тільки чоловіків у нашому селі майже нема, а неодружених
У мене всього лиш одни син Олександр, Сашко. Так у нас по роду йде – я народила його досить пізно, аж у 34 роки, раніше не виходило. Та
З Іриною ми товаришуємо вже більше сімнадцяти років. Наша дружба дійшла до такого рівня, що ми можемо виручити одна одну у будь якій ситуації. Моя подруга, коли в
Народилась я і виросла в маленькому селищі на Старосамбірщині. Оскільки в нашому селі для мене не було жодних перспектив, я поїхала підкоряти столицю. Спочатку я працювала продавцем в
Всі ми на свято Миколая, хоч в якому віці ми б не були, не проти від отримання приємного подарунка. І нехай це буде якась дрібничка чи омріяна річ,
Як то буває в теперішній час, є люди, які за буть що хочуть допомогти і підтримати наших захисників, а є і геть їм протилежні.. Так стається майже щоразу,
Ми виїхали з Харківщини два роки тому, я була при надії другим синочком. І ось вимушено вже два роки ми живемо зі свекрухою Нелею Артемівною під Києвом, куди
Батьки нам на весілля вгодили – подарували розкішний заміський будинок, про який ми з Олегом мріяли. І тут в коханого почалися істерики. Не без участі моєї мами, щоправда.
У мене два сини, через них я й поїхала працювати у Францію, де вже осіла раніше моя двоюрідна сестра. Після мого життя у Франції я зовсім по-іншому подивилася