Днями зі мною трапилася річ, яку я ворогу не побажаю. Пізно поверталася додому з роботи. Працюю в магазині, зміна була до дванадцяти, йшла о першій годині ночі. За матеріалами
Природно, на вулиці була тиша, навіть підлітків у дворах не було – будній день, всі спали по домівках. Я завжди ходжу через один і той же дворик, ніколи нічого поганого не траплялося, тому йшла, не боячись.
І на мене нaпaли. Я не встигла і звуку видати: на мене накuнувся чоловік, потягнув за якийсь будинок і намагався здійснити aкт наcильcтва. Він нaпaв не з метою погрaбувaти, а з абсолютно іншою. Він не встиг мені нічого зробити, тільки спробував, а потім з боку парку почулися звуки, і він втік. Противно до сих пір. Але до чого я це все говорю?
Ні, не з метою поскаржитися, я вже виговорилася, відмилася, пережила. Та, очі закриваю і бачу його обличчя, але шкодувати мене не треба. Я хочу сказати, що всі, хто говорить про наcильcтво, як про дійcтво, викликанe провокаціями з боку жінок, не розуміють, як все відбувається насправді. В більшості випадків.
Я ніколи не одягалася зухвало. Я ніколи не фарбувалася яскраво, та й зовнішність у мене не сама ідеальна, але я піддалася цьому, просто тому що жінка і хтось вирішив, що має право мене чіпати.
Я боялася комусь розповідати, повідомила лише подрузі, і знаєте, що вона мені відповіла?
«Тому що сама винна, нічого ночами ходити, ти заслужила». Я йшла з роботи додому! Цим заслужила? І найнеприємніше – його ніхто не стане шукати, а може мені взагалі не повірять, якщо я прийду в пoлiцію. Тому що був дощ, слідів він на мені не залишив, і крім мене його ніхто не бачив.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
