Лілю з самого дитинства виховувала бабуся. Маму дівчинка навіть не пам’ятала, воно і не дивно. Жінка віддала п’ятимісячну дитину Валентині Петрівній, і з того часу вона ростила дівчинку.
Для Валентини Петрівни – Ліля була єдиним джерелом світла в темряві. Чоловіка вона давно пoxoвала, тому дівчинці вона присвячувала весь свій вільний час. Отримувала скромну пенсію, садила місто, так вони і жили.
Ліля ходила вже до другого класу, коли одного разу на їхній двір в’їхала велика чорна машина. Вікна були затоновані.
Валентина Петрівна стояла на ганку і уважно спостерігала за тим, що відбувається.
З автомобіля вийшла висока і струнка блондинка з довгим волоссям. Вона озирнулася, невдоволено поморщила носа і рушила до будинку, де стояла Валентина.
Від дівчини віяло міським духом, і, мабуть, їй не дуже подобалася сільська місцевість.
Валентина Петрівна ойкнула, дізнавшись в цій дівчині свою дочку. Вона плеснула в долоні, блондинка підняла свою голову і втупилася прямо на матір.
– Мамo? … – вона недовірливо дивилася на стару, повністю посивівшу жінку і насилу впізнала свою рідну матір.
– Аллочко, яка радість! Ти приїхала! – з цими словами бабуся кинулася обіймати дівчину, але та трохи цуралася обіймів з боку старої матері.
Вони не бачилися більше 5 років, це точно. Алла за цей час тільки покращала, чого не можна було сказати про Валентину Петрівну. Мабуть, довгі безсонні ночі біля постійно плакала малятка далися в знаки. Вони ще трохи постояли на ґанку і схаменувся старенька запросила свою дочку в будинок.
– Ми скромно живемо, небагато – вона сором’язливо опустила свої очі, коли Алла з явним презирством обдивилась будинок.
– А де ж … моя дочка? – жінка не знала навіть ім’я дочки.
– Ліля в школі ще. Вона вже велика дівчинка, до другого класу ходить. Дуже добре вчиться, відмінниця. Читати любить – старенька хаотично говорила, але Алла уважно слухала. Їй не терпілося побачити свою рідну кpoвинку.
– А ти що та як? Пропала назовсім, ніяких весточек від тебе більше п’яти років … Невже зовсім не було цікаво, як ми тут?
Алла почала розповідати про те, що була дуже зайнята, не було часу, треба було спочатку на ноги піднятися, кар’єру будувати …
Читайте також: – Я тебе не люблю – сказав син, коли приїхав від свого батька. Ця фраза з вуст дитини звучала нaйбoлючiше
– Але ти могла дзвонити хоча б … Ні-ні, я не докоряю тобі – Валентина Петрівна побачила, як її дочка трохи винувато опустила голову, – Ліля – сущий янголятко. У дитинстві вона ой як багато плакала, мабуть за тобою, а зараз – слухняна дівчинка, по господарству допомагає мені вже тепер. Мені одна радість виховувати її.
– Нічого, мамj, я її заберу, відпочинеш на старість років.
– Забереш? – тихо запитала Валентина Петрівна і подивилася на впевнене обличчя своєї дочки.
– Звичайно. А навіщо я приїхала? О, а ось і вона.
У коридор дійсно хтось увійшов, і це була Ліля.
Вона бачила незнайому машину у дворі і поспішала додому, щоб подивитися, хто приїхав. Але дівчинка не очікувала побачити свою матір.
– Доню, йди до матусі.
Дівчинка стояла посеред кімнати і розгублено дивилася то на бабусю, то на свою матір.
Алла простягнула свої руки і дівчинка невпевнено підійшла до неї.
– Поїдеш зі мною жити у велике місто?
– А як же ма … бабуся?
– А Валентині Петрівні прийшла пора піти на заслужений відпочинок. У селі їй буде добре і без тебе. А тобі буде краще в місті, там більше можливостей, бабуся каже, ти читати любиш. Там великі бібліотеки, величезні книжкові магазини. – Алла бачила, як очі дівчинки загорілися. Жінка знала, що дитину буде легко задурити. Але тут очі дівчинки погасли і вона впевнено сказала:
– Я не поїду звідси без бабусі.
Таке в плани Алли не входило. Валентина Петрівна відразу ж заметушилася:
– Та що ти, Лілечко! Їдь з мамою, я залишуся в своєму будинку, мені тут і правда буде краще. Будете іноді навідуватися до мене в гості, або я до вас.
– Бачиш? Бабуся не хоче.- Алла притулила до себе дівчинку і обняла.
– Біжи збиратися, не бери ніяких речей, я тобі все куплю, тільки одягни якусь курточку, на вулиці не дуже тепло – Алла придивилася і зрозуміла, що одяг на її дочки далеко не нова. Дівчинка пішла збиратися.
Алла підійшла до Валентини Петрівни і сунула бабусі конверт.
– Це тобі за те, що виховувала мою дочку, – вона подумала і додала: – Дякую.
Валя спочатку відмовлялася і не хотіла приймати гроші, але Алла наполягала. Старенька з вагою в грудях взяла конверт. Вона не виховувала Лілю заради якихось грошей …
Тим часом в автомобілі сидів Славік, чоловік Алли і нервово чекав свою дружину. Він відмовляв Аллу від цієї затії, зараз йому діти були не потрібні. Але Алла дуже хотіла, так що довелося її послухати. З машини вийшов великий гудок.
– Це мій чоловік – пояснила Алла здивованої бабусі.
– Ліля, пішли вже! Нас чекають.
Але чекали насправді тільки Аллу.
Ліля вийшла одягнена, але все, що вона взяла з собою – це стару, пошарпану ляльку.
-Ти навіщо це ганчір’я взяла?
– Це не ганчір’я, мені її зробила бабуся.
Валентина Петрівна винувато посміхнулася:
– Не було грошей на іграшки, довелося ось викручуватися …
На вулиці Валентина Петрівна проводила машину сумним поглядом і заплакала. Від неї відняли найрідніша, що у неї було.
Удома вона так і не доторкнулася до конверту і навіть не подивилася, скільки грошей залишила їй любляча дочка Алла.
