Дарина обняла ведмедика – улюблену іграшку – і сиділа надувши губи. – У всіх свято, а я з цим безглуздим гіпсом. За матеріалами
– А хто тобі винен, що впала, що носишся як навiжена? – запитала Оля дочку.
– Чому мені гіпс не зняли? Я навіть на ялинці була.
– Бо ще рано. І взагалі, вистачить нити! Ти вже не маленька, десять років тобі.
Даринка зітхнула і, стрибаючи на одній нозі, попрямувала до вікна.
– А ну візьми милиці! Що це ще таке? Знову загриміти хочеш?
***
Оля почала збиратися. До свята якихось пара днів, а продукти ще не куплені, хоча живе поруч з торговою базою, – там дешевше.
– Доню, я пішла, не сумуй, скоро буду.
Даринка навіть не обернулася, злaмана нога їй здавалася справжньою трaгeдією, вже канікули, а на вулицю не вийти.
***
В цей крихітний кіоск Оля іноді заходила за сухофруктами. Продавець там був чи то таджик, то чи узбек, – ніколи не посміхнеться. Вона ходила сюди вже кілька років, і завжди дивувалася похмурості торговця, – східні люди зазвичай доброзичливі, тим більше, коли торгуєш. – Напевно, важко йому в наc, ось і не посміхається, – придумала вона виправдання.
– Триста грам родзинок, – попросила вона, – і півкіло волоських горіхів.
Продавець, мовчки, зважив і назвав ціну.
Читайте також:ЖАЛІЮ ЛИШЕ ПРО ОДНЕ, ЩО НЕ ЗНАЛА ПРО ЦЮ СМАКОТУ РАНІШЕ. САЛАТИК, ЯКИЙ Я ВІДКРИЛА ДЛЯ СЕБЕ – СПРAВЖНЄ ЗAДOВОЛЕННЯ!
Додому вона прийшла з двома повними пакетами, в надії, що Даринка зрадіє хоча б покупкам. Але дочка була в тому ж настрої – плаксиво-тужливому.
– Ну, йди сюди, я тобі сирок купила. А хочеш волоських горіхів? Тобі ж подобалися вони.
Даринка, взявши костилі, знехотя пошкандибала на кухню. І поки Оля мила фрукти, дочка відкрила пакет з горіхами.
– Ой! А це що? – Дарина тримала в руках волоський горіх, скріплений тонким прозорим скотчем. Дві половинки ледь трималися, щоб не розсипатися.
Оля обережно відкрила горішок, який вже до цього відкривали. В одній з половинок лежав малесенький згорнутий папірець. У крихітній записці було святкове прoрoцтво: «Хто відкриє цей горішка буде мати здоров’я і щастя. Світ і добро у ваш дім ». І підпис: Асміра.
– Господи, що ж це таке, що за жарти? – Оля кинулася перевіряти інші горіхи, але нічого подібного більше не знайшла, це був єдиний горішок з «сюрпризом».
– Мама, як ти не розумієш? Це я знайшла його, це мені побажали здоров’я! Значить скоро я буду здорова.
Даринка змінилася в одну мить: кудись зник смуток з очей, – вона крутила в руках волоський горіх, в якому замість ядерця було побажання, написане з помилками, а слова понівечені.
– Мама, хто така Асміра?
– Схоже, це прийшло з тих місць, де ростуть волоські горіхи. Асміра, – скоріше за все ім’я.
– Ось! – Дарина принесла одного з маленьких ведмедиків і подала Олі. – Передай це Асмір.
– Даинко, де ж я її знайду? Горіхи на базі купила.
– Ось там і знають, де знайти.
– Гаразд, все одно збиралася завтра ще раз забігти, і спитаю у продавця, як у його горіхах записки з’являються.
Оля згадала, що не так давно і сама із задоволенням вкладала передбачення в цукерки, але так, як сьогоднішній горішок з сюрпризом, – ще ніколи не радував її. Може тому що дочка «відтанула» і майже забула про свою зламану ногу.
На другий день Оля заради цікавості заглянула в крихітний кіоск з написом «Сухофрукти». – Вчора в горіхах знайшла, – показала вона продавцеві, – і ось така записка була.
Продавець спочатку насупив чорні брови, потім покрутив у руках горіх. – Мій товар завжди добрий.
– Так я і не сперечаюся, але ось записка від Асмір, – Оля розгорнула маленький папірець.
– Ай-ай, – заголосив продавець, – прости дорога, я тобі зараз інший горіх дам.
– Не треба! Хто така Асміра?
– Розумієш, син з невісткою приїхали, а Асмір – їня донечка, моя внучка.
Продавець розхвилювався, він завжди був упевнений в товарі, а тут такий казус вийшов з цією запискою. Він став дивитися горіхи в мішку, чи не попадеться чи ще подібний сюрприз.
– Так все добре, – вмовляла його Ольга, – доньці моїй сподобалося. Ось, візьміть, подарунок від неї, від моєї Даринки, – Оля подала маленького ведмедика розгубленому торговцю сухофруктами.
Вперше Ольга побачила його усмішку – добру й чарівну. А потім вони розповіли один одному про своїх дітей: Оля про доньку Даринку, а продавець про внучку Асмір, яка потай від дорослих, вирішила відправити побажання випадковому покупцеві. Видно хотілося їй таким способом побажати здоров’я. Дівчатка виявилися ровесницями, – обом по десять років.
***
Свій горішок з прогнозом Даринка загорнула в блискучу обгортку і повісила на ялинку.
– Ех, шкода, що я ту дівчинку Асмір не бачила, – класно вона придумала з горішком. Єдиний горіх з побажанням – і він прямо до мене потрапив.
А Оля робила на кухні традиційний салат олів’є і думала про те, що у дітей більше шансів зробити цей світ добрішим.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
