fbpx
Суспільство
Історія бійця АТО. Втекти в армію від дружини

Ніяк не міг їй довести, що по телевізору не тільки правду кажуть. І що сьогоднішній рецепт омолодження вже завтра може стати рецептом посиленого старіння, а спосіб засолювання помідорів, начинених чупа-чупсом, мені взагалі не потрібен, так само як і склянка  чудової настоянки вранці і схема установки дитячої пісочниці з пластикових пляшок, ще не встигли бути зібраними бомжами і зданими на базар “під молоко”.

Як же я ненавиджу бруд! Так. У мене в бліндажі чисто. Форма у мене чиста. Стіни чисті. І навіть є ліжко. З темно-синього спальника, який раніше грів мене в наметі біля моря, а тепер тут. Цей синій колір був свого роду порятунком через те, що створював ефект уявній чистоти. Насправді все було набагато прозоріше і я це усвідомлював. Ліжко свою я заправляв навіть під обстрілами. Ну не можу по-іншому. Хоча буває, що не встигаю – це коли так жарко, що крім своїх прямих офіцерських обов’язків ні про що думати більше не в змозі. Вона б сказала, що я не в собі, а я педант, розумієш?

У мене дружина – страшна. Сам її соромлюся все життя і не можу зрозуміти яким чином стільки років з нею прожив. Якби гуляла або ще що-небудь учудила, так немає, сидить удома, ні дня ніде не працювала, дітей виростила теща, їжа теж на тещі, яка, до речі, дуже пристойна баба.

А дружина тим часом все черпає телевізійні поради, ліпить собі якісь зачіски на голові, покликані, мабуть, реабілітувати наш божевільний шлюб, який нічим вже не врятувати. Мені навіть не страшно, якщо вб’ють. Ну що мені з нею робити? Куди подіти? Начебто і шкода її, пропаде ж, дурепа.

Навіщо одружився запитаєш? Сам не знаю. Мені все навколо, якби вони були не ладні, говорили, що пора. Пора сім’ю створювати, пора дітей заводити, потім пора купити те, а потім це. Жах якийсь. Я раптом усвідомив, що ні дня в своє задоволення не прожив.

Чи не зробив помилок, не покаявся в них, зате покаявся в купі того, що зовсім до мене відношення не мало. Перший мій крок самостійний – це ось цей бліндаж, який за сумісництвом і перше моє житло.

Все частіше ловлю себе на думці, що повертатися додому не буду. Погано мені там. Коли війна, дасть Бог, закінчиться, залишуся служити. Подобається мені це, не дивлячись на всякі труднощі і нісенітниці. А ще я пишу вірші. Хочете почитаю? Ні? Чому? Шкода.

Читайте також:В Ізраїлі від серцевого нападу помер 31-річний український велогонщик

Джерело.

Related Post

facebook