Бізнес
Історія успіху: Із безробітної – у бізнес-леді!

Оксана Устинова, залишившись без роботи в Польщі, не занепала духом, а відкрила ресторан української кухні, згодом — ще дві фірми …

Неділя, смачно пахне борщем, вареники зі шкварками та сметаною аж просяться до рота, з динаміка чую “Не йди” голосом Славка Вакарчука. Ні, я не вдома у мами, я в Польщі, у місті Бидгощі, що за 700 км від українського кордону. І обідаю я в ресторані української кухні “Високий замок”, яким керує наша землячка Оксана Устинова родом із Болехова на Івано-Франківщині.

Прислухалася до інтуїції Тут почуваєшся, як вдома, не тільки тому, що на картинах — краєвиди Львова, висить синьо-жовтий прапор, офіціантки у вишиванках, а в меню — рідні страви. Тут затишно, привітно й тепло.

— Замовляйте наш борщ, — каже мені офіціантка, — щойно зварили, я сама ним пообідала. Ми тут усі постійно харчуємося.

Дівчина застеляє стіл вишитою серветкою та ставить плетену тарілочку із хлібом.

Час обіду вже розігрів апетит перехожих, і за якихось чверть години вільних столиків уже нема. Клієнти — переважно місцеві поляки, що полюбили український ресторанчик. За сусіднім столиком поважний пан пояснює своїй супутниці, що таке куліш і дзяма.

— Я поряд працюю, — каже мені пан Марцін, — отож у будні сюди ходжу на бізнес-ланч. Це недорого, і порції великі. Уже меню вивчив, скажімо, у понеділок -— дзяма й голубці з картоплею у сметанному соусі, а в середу — куліш і чебуреки. Оце сьогодні прийшов із дружиною, щоб і їй засмакувала українська кухня.

Мені ж кортить якнайшвидше познайомитися із власницею ресторану, Оксаною Устиновою, яка погодилася розказати про свою роботу й життя у Польщі. “Ваш бізнес — ресторан і гастрономія. Мабуть, любите куховарити?” — питаю симпатичну молоду жінку.

Читайте також: Які нововедення готує Верховна рада автомобілістам

— Мій гастрономічний досвід налічує лише кілька років, і той маю тому, що відкрила ресторан, — усміхається. — Раніше кулінарія не була моїм коником. Але тепер відкриваю нові смаки й пізнаю таємниці кухні, і не тільки української, тому що люблю експериментувати.

Утім і досвіду ведення приватного бізнесу раніше не мала. Я вже 17 років живу в Польщі, і постійно тут, у Бидгощі. До відкриття ресторану тільки на когось працювала. Але це не перешкоджає мені в тому, щоб вести вести ресторанний бізнес, а також керувати фірмою, що займається субпідрядним будівництвом, та агенцією працевлаштування для українців.

А наважилася започаткувала власну справу, бо втратила роботу й не могла знайти нову. Був відчай, Та ще сильнішою була мотивація до того, щоб стати на ноги. І тепер я розумію, що ніколи не треба боятися. Я вірила, що мені все вдасться.

Отож, втративши роботу, я зареєструвалася в бюро з працевлаштування. Тоді там була можливість взяти фінансову допомогу для самозайнятості, і я цим скористалася. Звичайно, було багато бюрократичної, паперової роботи, і треба було вкластися у певні терміни, але, дякувати Богу, це все вже позаду.

До речі, приміщення я шукала поспіхом, більше дослухалася до інтуїції. А ось назву “Високий замок” придумала моя дочка Олександра, вона ж радила мені з інтер’єром та декором. А скласти меню допомогли знайомі кухарі з України. І ось самі бачите результат.

Вареники ліпить мама.

Я ж тим часом наминаю вареники й подумки порівнюю їх з тими, які ліпить моя мама. Ну анітрохи не гірші!

— Ці вареники ліпила моя мама Слава, — ніби читаючи мої думки, каже Оксана, — тому вони такі смачні. Вона часто мені допомагає в роботі. А моя кузина Людмила допомагає в організації імпрез. Вони обидві добрими господині! Ну а я — шеф-кухар.

Ще в мене в ресторані працюють чотири дівчини, 10 працівників маю у будівельній фірмі. До речі, я планую послати дівчат на кухарський вишкіл. Це буде їм від мене приємний сюрприз і подяка за старанність у роботі.

Як ви помітили, у ресторані у мене працюють тільки українки. Прагну, щоб заклад мав свою атмосферу, щоб його український характер був також в обслуговуванні, інтер’єрі, музиці.

Тим часом одні клієнти змінюють інші, заходять сім’ї з дітьми.

Пані Оксана вітається з гостями. — Серед моїх клієнтів багато поляків, яких скерували до мене українські гості, — ділиться жінка, — а буває навпаки, коли поляки приводять сюди українців, і мій ресторан стає для них чимось рідним. І я від того щаслива!

Серед тижня переважно обідають працівники довколишніх фірм, який смакує наш швидкий ланч, заходять на ділові обіди-зустрічі, а у вихідні приймаємо родини з дітьми, часто у візочках, як нині.

— Пані Оксано, у Польщі працює і вчиться багато українців. Що б ви порадили зі свого багаторічного досвіду землякам, які тільки починають тут свою трудову діяльність? — питаю.

— Передусім сили й витривалості, бо, хоч ми з поляками маємо спільний слов’янський корінь, ментальність у нас різна. — Оксана замовкає і переводить погляд на картини із краєвидами Львова. — Я ж найбільше сумую атмосферою, яка панує в Україні, гостинністю та пейзажами. Дуже люблю мій крихітний Болехів і чудовий Львів…

На десерт ми їмо дуже смачні сирники, рецептом якого ділиться пані Оксана.

Українські сирники з Бидгощі Вони легкі й швидкі у приготуванні, тому стануть смачним сніданком, придадуться на обід і на підвечірок для усієї родини, якщо готувати їх з любов’ю в серці.

Тісто: 0,5 кг сиру; 1 ч. л. ванільного цукру, 2 ст. л. цукру, 1 яєчний жовток, 2 ст. л. борошна. Додатково: борошно, топлене масло, морозиво, джем.

Змішайте всі складники для тіста, щоб вийшла суцільна маса, виробіть кульки, а з них палянички, що вмістяться на долоні. Обкачайте їх у борошні і смажте на розігрітому маслі з обох боків. Викладіть на тарілку та подавайте із джемом, морозивом чи іншими додатками.

Смакуючи сирники, я розумію, чому мені не хочеться покидати цей милий ресторанчик. Українка створила його з любов’ю в серці до рідних місць і тугою за ними. І сюди приходить багато українців, щоб полегшити біль ностальгії, який супроводжує нас на чужині…

Джерело.

Реклама

Related Post

facebook