Доктор С. Еліот Конрад був одним з найбільш шанованих і видатних представників своєї професії. Саме, завдяки суспільному визнанню і високому становищі, то, що сталося з Конрадом, заслуговує на увагу великої кількості людей. Тому не звернути увагу на цю загадкову і міcтичну історію просто неможливо. За матеріалами
У той зимовий вечір Конрад зрозумів, що сильно втомився за день, коли останній пацієнт покинув приймальню. Лікар подивився у вікно і в місячному світлі побачив, що на вулиці йде густий сніг.
Після того, як він перевірив чи замкнені парадні двері, лікар піднявся до себе в спальню і ліг на ліжко. У той же самий момент він почув внизу звук дверного дзвінка. Конрад не міг проігнорувати пізнього відвідувача, до цього його зобов’язувало високе звання лікаря. Хіба мало що могло трапитися з людиною в цей пізній час.
Відкривши двері, лікар побачив зовсім незнайому йому дівчину, одягнену дуже легко для такої погоди.
Дівчина, подивившись, на лікаря благальним поглядом, вимовила:
– Моя мама дуже хвoра. Їй необхідна термінова допомога. Я вас дуже прошу, сер, будь ласка, ходімо зі мною.
Лікар був здивований, адже це зовсім не знайома йому дівчина.
Він співчутливо подивився на прохачку і поцікавився:
– Хіба у вас немає свого сімейного лікаря, дитя моє?
– Ні, сер. Але моя мама серйозно хвoра. Будь ласка, лікарю, допоможіть їй. Я вас дуже прошу, ходімо.
Бліде обличчя, навернені на очі сльози спонукали Конрада поступитися наполегливому проханню.
Через кілька хвилин пара попрямувала до підніжжя пагорба, як і припускав лікар. Там знаходилися квартали, в яких жили бідняки. Дівчина йшла попереду, лікар за нею. Вона жодного разу не обернулася і не сказала ні слова. Нарешті вони зупинилися. Дівчина відкрила двері і поступилася дорогою лікарю.
Той увійшов в маленький передпокій і озирнувся. Біля стіни на ліжку лежала жінка і важко дихала. Лікар почав оглядати хвoру. У жінки спостерігалися всі ознаки пнeвмoнії, її стан був дійсно дуже важким. Лікар зробив все, що міг в цих жaхлuвих умовах. Він і з полегшенням зауважив, що хвoра приходить до тями.
Незабаром він виявив, що дівчини ніде немає. Він не бачив її з тих пір, як увійшов до кімнати.
Жінка, лежачи на ліжку, сказала лікарю, який з подивом оглядав кімнату і зупинив свій погляд на гарний одяг, який висів в шафі.
– Це одяг моєї дочки, – тихо промовила вона.
– Я знаю, – кивнув головою чоловік, – але куди ж вона сама поділася? Мені потрібно з нею поговорити.
Хвoра мовчки відвернулася до стіни, потім повернула голову. Все її обличчя було залито сльозами.
– Поговорити з моєю дочкою? Лікарю, вже пройшло два місяці, як моя дівчинка пoмеpла.
