fbpx

Мати відмовилася від мене і віддала в дитбудинок, а через роки я зустріла її

Коли мені було чотири рочки, тато пішов від нас до іншої жінки.

Коли  батько, мама почала випивати і одного разу, привела в будинок чоловіка, дядю Вітю.

Дядя Вітя, був алкашом, але мама вірила, що він кине пити, влаштується на роботу і у нас все буде добре. Дядя Вітя, пити кидати не збирався, навпаки, мама стала більше випивати разом з ним, Допилася до того, що її вигнали з роботи.

Грошей в будинку не було, правда на пляшку завжди знаходилося та й друзі до них приходили з випивкою, а іноді і закуску приносили.

Коли на столі залишалося, що небудь, тоді мені вдавалося, хоч чим то перекусити і то якщо вітчим не знаходив своєї закуски, починав на мене кричати, щоб я не сміла нічого чіпати.

Мама намагалася за мене заступитися, допомогти чим небудь, але вітчим кричав і на неї, а з приводу мене говорив: В дитячий будинок її здай, я не збираюся її годувати. І одного разу, я потрапила в дитбудинок.

Там я отримала гарну освіту, вступила до інституту і закінчила його з відзнакою. Держава виділила мені квартиру, мені вдалося влаштуватися на хорошу роботу, але не відразу.

По початку, працювала офіціанткою в кафе, неподалік від будинку. Пізніше мене помітила господиня кафе і оцінила мої знання. Після цього, моя кар’єра пішла в гору. Всього за рік, від простої офіціантки я піднялася до керуючою кафе, а через три, я вже керувала цілою мережею ресторанів.

Читайте також: «Я ПОШКОДУВАВ, ЩО ПІШОВ ДО КОХАНКИ»: СПОВІДЬ 4-Х ЧОЛОВІКІВ

Одного разу, я їхала з роботи і моя машина застрягла в снігу. На вулиці було вже пізно і попросити допомогти було не кого і я вже збиралася дзвонити в технічна допомога, як раптом, з темряви вийшли двоє людей.

Це були два бомжа, чоловік і жінка, вони запропонували мені допомогу за невелику плату.

Коли мою машину виштовхали, я заплатила і поїхала далі. По дорозі додому мене мучило одне й те саме запитання:

Де я могла бачити, цих людей?

Я довго згадувала, звідки я їх знаю? І я зрозуміла, що ці бомжі, мої мама і вітчим. Я різко загальмувала і встала як вкопана по серед дороги.

Я ніяк не могла вирішити, що мені робити далі? Ще трохи постоявши, я розгорнула машину і поїхала назад.

Мати з вітчимом попалися мені по дорозі. Я зупинила машину і попросила матір сісти в машину. Мама покірно сіла, хоча як і раніше не впізнавала мене. Вітчим залишився на узбіччі дороги.

Коли ми приїхали додому, я відмила маму, дала їй чисті речі і коли ми сиділи на кухні, мама запитала: Хто ви? І чому ви мені допомагаєте?

-Я твоя дочка, мама і не хочу робити з тобою так як ти зі мною поступила. Який би ти не була, але ти все одно моя мати.

Мама подивилася мені в очі і тихенько заплакала.

-Я знаю, після того, що я зробила, пробачити неможливо, але все одно спробуй, якщо зможеш, пробач мене. Я – сказала мама і зібралася йти.

Я зупинила її і сказала:

Тебе я зможу пробачити, а от вітчима ніколи.

Тепер мама живе у мене, її тепер не впізнати. Мама перестала пити, ми відновили всі її документи і зробили пенсію, в загальному я змогла пробачити свою маму.

Джерело. 

You cannot copy content of this page