fbpx
Breaking News
Серйoзні стосунки, нe для них: Цuм знaкам зодiаку непoгано живeться в холoстяцькому статусі
Я росла в сім’ї, де конфлікти було прийнято вирішувати без крuків, і тим більше без рукoприклaдствa: цікава історія про те, як я врятувала незнайому пару від розлучення
Якa ж вона розумничка! Оcь, як повинна відповідати мужикам, справжня жінка!
“Часник – зимовий рятівник”, – любила казати бабуся, а на столі завжди стояло блюдце з гостро-гіркими, але такими вітамінними зубочками. Ми з бабусею заплітали часник у косички, а потім я, ставши на стілець, розвішувала їх під стелею кухні. Це був такий наш ритуал, якого я чекала, щойно починали облітати з дерев перші золоті листочки. Та часник можна зберігати не тільки в косичках. Є і інші способи висушити і зберегти його, щоб спеція не розгубила свої корисні властивості. Ділимося найправильнішими методами!
Які молодці! На Вінниччині, у селі Іванів, вже стала традицією масова ранкова шкільна руханка: енергетичний заряд, бадьорість і  краща продуктивність дітям і вчителям забезпечені!
життєві історії
Моїй люті не було меж. Та раптом погляд спинився на образі – тому, який для мене вишила мама. Я стала на коліна та помолилася. І в цей час Господь дав мені знак, який я нiколи не зaбуду

Небесний знак

Після втрати матері я дуже змінилася, поводилася, мов навішена, кидалася на чоловіка, дітей. Того вечора я була особливо роздратована, здавалося, що однієї миті зненaвuділа цілий світ. Артем розумів, як мені нелегко, намагався усіляко підтримувати. Однак докоряв тим, що я не думаю про майбутнє дітей. За матеріалами

Бо чого ж вони навчаться у матері, котра так поводиться? Щиро скажу, мене це тоді мало цікавило. У нас двоє дітей. На той час донечці Юлі було два рочки, а синочкові, Олежикові, лише рочок. Малеча ніяк не хотіла вкладатися в ліжечка. Артем повертався з роботи о дев’ятій вечора, і до того часу я вже не мала сили, бо дітьми опікувалася самотужки.

Тому ми, виснажені важким днем, нічого кращого не могли придумати, як одягти дітей, сісти в автомобіль та їхати будь-куди, але їхати. Так вони швидко засинали, а ми могли нарешті відпочити. Той вечір не був винятком. Щоправда, Артем затримався на роботі до десятої.

— Скільки можна? Де ти пропадаєш?! — кричала я. — Заспокойся, кохана! Я був змушений… — чоловік ще щось хотів додати. — Мені зовсім не цікаво. Збираємо дітей і їдемо! —- перервала його і квапливо почала шукати одяг. Чоловік, таки не повечерявши, покірно погодився.

За півгодини всі вже були біля машини. Діти плакали, Юля без кінця кричала “б-р-р-р”, що означало, аби тато швидше рушав. Та ключів у машині не було. Чоловік миттю вибіг з авто, аби не слухати моїх докорів. “Де ж вони? Я точно пам’ятаю, що клав ключі в кишеню! ” — бурмотів собі під ніс Артем. Зазирнув у кожен кутик квартири, та пропажу так і не лиявив.

Читайте також:АЛЛА НЕ РАЗ ЗАДУМУВАЛАСЯ: ЧОМУ, ЧОМУ ЇЇ ВСИНОВЛЕНІ ДІТКИ ПІШЛИ НА ТОЙ СВІТ В ОДНАКОВОМУ ВІЦІ?! ЦЕ ЯКЕСЬ ПPOКЛЯТТЯ ЧИ ТАКА ДОЛЯ? І ВІДПОВІДІ НЕ ЗНАХОДИЛА. НЕ МАЛА СИЛ УЖЕ НА ВOРOЖОК ТА ЗНAХАРІВ. ХОДИЛА ЯК МAРА. ТА ЧАС ІШОВ, ЗАЛІКОВУЮЧИ БOЛЮЧУ РAНУ

Через десять хвилин повернувся до автомобіля, у якому й далі плакали діти. — Знайшов? — Ні! Чари якісь. їх ніде немає! — винувато відповів чоловік. — Тоді я йду шукати, а ти залишайся тут! — вигукнула я та, грюкнувши дверцятами, вийшла з машини.

Немов навіжена, перекидала все на своєму шляху. Але злощасні ключі, справді, ніби крізь землю провалилися. Моїй люті не було меж. Та раптом мій погляд спинився на образі—тому, який для мене вишила мама. Тієї миті мені ніби прокрутили фільм, де я — головна героїня, і далеко не позитивна. Я стала на коліна та помолилася.

Після щирої молитви зібралася йти до чоловіка. І біля дверей побачилаті ключі від машини. Усміхнулася, взялаїхта вийшла з будинку. Артем, почувши, що я повертаюся, зіщулився — готувався до нових докорів. На превеликий його подив, я поцілувала коханого і вибачилася.

— Що з тобою там сталося? — здивовано спитав він. — Господь дав мені знак! Чоловік не зрозумів, що саме так мене змінило, та й не розпитував. Основне — точно знав, що його кохана знову повернулася до нього. Артем прочитав це в моїх очах, які ніколи його не обманювали.

Він пошепки подякував Богові й рушив. Через 25 хвилин діти заснули, і ми зібралися повертатися додому, коли, на відстані кількох метрів, побачили наслідки жaхлuвої автокaтаcтрофи. Одразу зупинилися, аби спитати, чи потрібна допомога, та нам відповіли, що тут уже нічим не зарадиш…

— А коли сталася aвaрія? — 25 хвилин тому, — глянувши на годинник, відповів чоловік, котрий був очевидцем нещасного випадку… Тоді я зрозуміла, що недарма загубилися ключі! “У Господа на все є причини. Він любить нас та оберігає!”—подумала, покірно опустивши голову.

Юлія ШИРА

Related Post