– … Ну от не нахабство? – з обуренням розповідає шістдесятлітня Людмила Григорівна подругам. За матеріалами
– У суботу попросили мене з онукою посидіти, невістка з сином на якесь весілля до друзів зібралися. Кажу, добре, везіть. Привезли дитину та інструкцію до неї на трьох аркушах, ха-ха-ха! Що за чим і як робити, як кашу варити, у скільки гуляти, що надіти, що з собою взяти на вулицю! Все кольоровими ручками розмальовано, підкреслено, виділено… Сміхота!
Внучці Людмили Григорівни немає ще трьох років. Невістка в декpеті, теща живе далеко, тому в разі форс-мажорів допомагати з дитиною доводиться Людмилі Григорівні. До честі молодих, треба сказати, допомогою вони особливо не злoвживають, з проханнями до мами звертаються нечасто. Та й то, підкидати внучку стали тільки останнім часом. У перші півтора року про те, щоб залишити дитину з кимось, і мови не йшло.
– Ну, з маленькою я і сама б не залишилася! – каже Людмила Григорівна. – Це занадто велика відповідальність. А з великою-то дитиною чому б не посидіти. Внучка вже така цікава, ми з нею розмовляємо, книжки читаємо, малюємо… Взагалі, я з дітьми добре знаходжу контакт. Своїх двох виростила, і з онуками старшої дочки допомагала активно. Досвід у мене є. Так що в інструкціях я абсолютно не потребую!
– Невже не дотрималася по пунктам те, що тобі написали? – з сарказмом питає подруга.
– Так ось ще! У мене своєї голови на плечах немає, чи що? – обурюється Людмила Григорівна. – У своєму домі буду діяти за своїми правилами. Внучці я не ворог, поганого не зроблю. Якщо вже погодилася сидіти, сиджу сумлінно. Але звірятися з їх безглуздою інструкцією не збираюся. Ні, ну я переглянула так, побіжно, що написано, може там лiки які треба давати, наприклад. Але нi. Там самі побутові дрібниці розписані. Наче я розумово відстала! Я ось думаю, не лінь же невістці це було писати, а? Дурницями займається!
– Ну так, якась вона тривожна у тебе, чесно кажучи. Мені теж онуків призводять іноді, посидіти. Але такого, щоб зі списками-інструкціями – ні… Завжди вдячні, дякую кажуть, що посиділа, виручила. Які вже там інструкції! Я ось думаю, може, просто не довіряє невістка тобі до кінця? Хоча, навіщо тоді привозить дитину? Не їздила б тоді на весілля, сиділа сама. Або дитину з собою брала б …
– Мені здається, це від неробства! – зітхає Людмила Григорівна. – Таке враження, що пересиділа невістка дома. Циклиться на дрібницях якихось, зовсім неважливих, роздуває з мухи слона… На роботу їй пора. В реальне життя повертатися! Ми так довго в декpетах не сиділи в свій час, тому таке і здається дикістю. Мені свого часу мама допомагала кілька разів з дітьми, коли дуже треба було, так я вдячна була за те, що хоч якось пригледіли. Не до претензій…
Як вважаєте, це дійсно нахабство з боку невістки – просити від свекрухи допомоги по своїй інструкції?
Ще й ображається, мабуть, якщо допомагають «не так» … Дійсно, якщо не довіряєш бабусі – годі й залишати дитину тоді. А якщо довіряєш – які можуть бути інструкції?
А може, права свекруха, у невістки вже псuхоз розвивається на грунті домохозяйки?
Списки, інструкції якісь – явно робити людині нічого… Пора до верстата, щоб скочити кожен день о шостій ранку, дитину будити, тягти в садок, сама на роботу, і далі за планом… Тоді і голова на місце встане? Довгий декpет – зло?
Або навпаки, знахабніла тут свекруха? За своїм розумінням треба було сидіти з власними дітьми. А з онукою роби так, як кажуть її батьки, не треба ніякої самодіяльності. Матері краще знати, як сидіти з її дитиною…
А ви що думаєте?
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
