fbpx
Суспільство
Найцінніше багатство це – Мати…

А любов материнська – глибока криниця чистої джерельної водиці, яку п’ємо, щоб зцілитися. Ця любов така ніжно-лагідна, як сонце, і немає її існуванню ні кінця, ні краю за жодних часів і століть.

Вона жива і продовжується з роду в рід. Для кожної дитини любов матері – найважливіша в її житті. Коли поруч матір, світ здається яскравим, барвистим, наповненим щасливими роками безтурботного дитинства чи юності, пише Наш День.

Мати – це Людина, яка необхідна завжди, як цілюще повітря, як зелений оазис душевного спокою, без якого неможливо обійтися у важку хвилину.

Слова матері – велика розрада і допомога при різних обставинах і проблемах. Її поцілунок тамує біль і горе, а чарівна усмішка – пахуча, як квітка, що дарує дитині радість і щастя.

І ще, і ще можна продовжувати перелік різних властивостей материнської любові, яка допомагає творити добро, сміятися, радіти, любити життя, дане нам Всевишнім. Найперше – любити і цінувати найкращу людину на землі – рідну матір…

Ці думки обіймали Оленку після того, як її матусі раптово не стало. Її ниточка життя обірвалася так стрімко, що дівчина спочатку розгубилася: «Що це? Хто забрав мою маму від мене? Як я буду жити без неї?».

Читайте також: ЧИ ЙТИ ДО ХРАМУ З ПОКРИТОЮ ГОЛОВОЮ?

Питань було безліч, але ніхто не давав на них жодних відповідей. Раптово зникли і материнський голос, і її усмішка, і лагідні руки.

«Я – сирота…», – повторювала раз у раз дівчинка. Не стало тієї, кого Оленка любила всім серцем, всім своїм єством. Тієї, яка вела її у світ жорстокий і, водночас, прекрасний. Тієї, з якою Оленка почувалася досить впевнено, адже під материнським крилом було так затишно і приємно на душі.

Від теплих материнських обіймів Оленка розцвітала, як квітка. Коли Софія хворіла, то доня старалася чимось допомогти мамі: заварювала трав’яний чай, купувала солодощі та ліки. А також просила Діву Марію, щоб оздоровила її неньку.

…Коли Оленці було дев’ять літ, вона тяжко хворіла. Була потрібна термінова операція, бо знеболювальне вже не допомагало. Мати готова була прийняти цей біль сама, щоб дитина була здоровою.

Софія везла Оленку в обласну лікарню на операцію, боячись, щоб чогось гіршого не сталося з її дівчинкою. Оленка важко дихала і пересилювала нестерпний біль. Він вривався зойком і горем у материнське слабке серце, що обливалося кров’ю.

Коли Оленку готували до операції, дівчинка бачила сумне материнське обличчя, а її очі були переповнені сльозами відчаю. На устах – тільки молитва: «Боже, допоможи врятувати мою кровинку, забери мене до себе, а їй дай ще довге життя, бо вона тільки починає жити і тобі служити».

Оленці здавалося, що вона тією хворобою принесла своїй матусі великий тягар. Тому гарячими долоньками обіймала маму і щиро просила: «Матусю, не переживай так, бо в тебе хворе серце. Не тривож його – я буду жити. Ісусик добрий, він допоможе».

Коли Оленку забрали на операцію, Софія в коридорі лікарні навколішки впала перед образом Спасителя і ревно молилася. Вона з розпачем у душі благала Ісуса про оздоровлення своєї дитини.

А Він, ніби промовляв до неї: «Не бійся, а тільки вір». І Софія вірила та відчувала, що Бог з ними і тільки Він допоможе у їх терпінні.

Лікарі виявилися професіоналами своєї справи. Операція пройшла успішно, лише Оленка важко та довго відходила від наркозу. І знов тріпотіло материнське серце: «Тільки, щоб все було добре».

Коли Оленка відкрила очі, мама була поряд. Лагідно погладила доньку по голівці: «Доню моя дорогесенька, ти жива. Дякую Господу». Софія зайшлася плачем. Це були сльози матері, сльози гіркоти і радості. Оленка втішала неньку: «Не плач, матусю. Я люблю тебе. Я буду жити. Ми будемо разом. Не хвилюйся».

Операція минула, але Оленчине здоров’я не дуже направилося. Її завжди щось боліло, і на це вона скаржилася своїй мамі. А мати, як мати. Знову зверталася до лікарів, просила оглянути її дитину. Знову робили обстеження, аналізи.

«Ваша дитина здорова. Ми не знаходимо у неї жодних медичних відхилень», – повідомляли. «Може, вам до церкви звернутися, чи до знахарів-цілителів? Це якісь людські навроки, якщо медицина тут безсила», – одного разу сказала Софії старша жіночка, яка сиділа з ними у черзі до лікаря.

І Софія, як та ластівка, кидалася то в один бік світу, то в інший, щоб лише допомогти своїй дитині. Адже Оленка в неї – єдина жива душа і вона любить її найбільше за всі інші блага та готова віддати своє життя, щоб та була здоровою.

«Не хочуть злі люди, щоб ваша дитина була щасливою, той роблять всілякі пакості. Тепер таких людей багато. Своїх дітей мають, а з вашої долю здирають. Моліться за своїх кривдників. Бог їм суддя», – сказав Софії старенький священик.

«Ой, людоньки, – бідкалася мати. – Чим я тим людям завинила, чи моя дитина? Не мають вони ні совісті, ні Бога в серці». Ходила Оленка до церкви, до сповіді, до причастя, щиро молилася. І легше ставало зболеному тілу – вже частіше посміхалася, з’явився апетит, допомагала матусі.

А от Софія від тих життєвих переживань змарніла, серце давало про себе знати: задишка, аритмія, підвищений тиск. Так з кожним днем все гірше і гірше ставало їй.

Той чорний день настав миттєво – згасла Софіїна життєва свічечка, яка горіла, насамперед, для Оленки. Заметушилася Софія, впала і вже ніхто не зміг їй зарадити. Пішла в інший світ – кращий чи гірший?

Про це ніхто не відає. А Оленка залишилася одна, як билинка в полі, серед людей і злих, і добрих. Хтось осуджував, хтось допомагав добрим словом чи ділом.

А лиходії тішилися з чужого горя і виглядали з-за тину: «Як вона тепер буде сама жити? Без мами». Та Бог дає терпіння і дає силу його нести.

Читайте також: ПОЧАТИ ВСЕ СПОЧАТКУ

Приходить Оленка часто на могилу матері, бо з ким так від душі порозмовляє, як не з нею. Постоїть, помолиться, а потім розказує про свої проблеми і успіхи, про все-все, що її у цьому світі огортає.

А сльози рікою пливуть по обличчю і стікають струмочками на мамину могилу. Тільки мати вже не чує того стогону, душевного болю своєї дитини.

Проте в Оленчиному серденьку материнська любов залишилася вічно жити. Адже ця любов найріднішої людини тримає її на світі. Оленка вірить, що добро перемагає зло.

Вона живе під омофором Пресвятої Богородиці, яка покриває її ним від зла, терпінь і нещастя. Дівчинка пам’ятає таку повчальну фразу: «Без Бога – ні до порога».

Тому щодня щиросердно молиться до Отця Небесного за своє здоров’я, за здоров’я підлих людей і за упокій душі своєї любої неньки. А материнська любов – вічна.

Оксана Кишканюк

Related Post

facebook