Суспільство
Історія мого кохання: шанс вижити – 1 до 100

В 14 років я стала справжньою красунею: красива фігура, розкішне волосся, миле лице. Від шанувальників не було відбою. Подружки мені відкрито заздрили, а мама дивувалась, чому у мене досі немає хлопця.

Відповідь була простою. Скільки себе пам’ятаю, шукала того єдиного, мого. Гарного, охайного, цікавого, зі схожими поглядами на життя і інтересами. Такого, щоб жили душа в душу. Сім років шукала і, нарешті, знайшла.

Ми познайомились на рок-концерті улюбленої групи. Він витягнув мене з навіженого натовпу, провів зі мною цілий вечір, а потім виявилось, що живемо на сусідніх станціях метро. По дорозі додому розговорились. Він вчився зі мною в одному університеті, тільки факультети інші. Так зав’язалось шалене спілкування.

Ми переписувались в мережі, ходили гуляти. Я закохалась і не могла повірити своєму щастю! Всі, всі риси, про які я мріяла, втілились в ньому. Навіть зовнішністю він неабиякий красунчик: світлі очі, темне волосся, високий зріст, хороша фігура. З часом ми зізнались одне одному в коханні.

Почали жити разом. Це було казкою. Споріднені душі злились воєдино. Ми разом закінчили навчання, він зробив мені пропозицію. Таку, яку малюють собі дівчата в мріях. Квіти, зворушливі слова, романтика. Ми почали планувати весілля. Життя вдалось.

Я усвідомила, що той, хто шукає, завжди знайде. Так і я знайшла своє щастя – його. Роки очікування не були марними. А потім дзвінок. Вдосвіта. Заплаканий голос його матері: “Максимко потрапив в аварію, він в реанімації”. Серце в п’ятки. Полетіла в лікарню, а почула лише вердикт лікаря, що шанс вижити – оди на сотню.

Ночі в лікарні, звільнення з роботи, літри пролитих сліз, мільйони молитов. Він вижив. Стан нормалізувався. Перші слова, сказані мені: “Нам треба розстатися. Нащо я тобі, каліка?”. Я плакала, сварила його за такі слова, а сама раділа, як дитина, що можу знову подивитися йому в очі.

Через рік ми зіграли весілля. Він на інвалідному візку, а я з родичами, які досі не розуміють, чому я “красуня-розумниця”, залишилась з ним.

Сьогодні зранку він зробив перші кроки після автокатастрофи. На радощах плакали вдвох. А я розумію, що не дивлячись на всі сльози, на всі випробування, знайшла своє щастя.

Реклама

Related Post

facebook