fbpx
життєві історії
«Не буде онуків, – хитро заявила свекруха. – Я до бабки однієї їздила в село. Але поки я не захочу»

На весілля мої батьки подарували квартиру. Спочатку на двох хотіли оформити, але, познайомившись з моєї свекрухою, вирішили тільки на мене.

Чоловік це знав і повністю підтримував їх в цьому. Звичайно, свекрусі ми про це не сказали.

Ремонт з чоловіком робили своїми силами. Але і тут без коментарів його мами не обійшлося:

– Які свати жадібні. Квартирку купили, як подачку, а на ремонт розщедриться слабо. О, у вас фарба залишилася? Я заберу, мені потрібно.

Того вечора свекруха потягла не тільки фарбу, але ще і рулон шпалер.

Після завершення ремонтної епопеї ми зітхнули спокійно. І тут знову втрутилася свекруха.

Вона так спритно перебрехала історію нашої квартири, що з «подарунка батьків нареченої» житло стало «квартирою, яку для цієї ледащо і нахабу купив її син».

Тітки, дядьки, троюрідні племінники, хто тільки не побував у нас вдома. Я навіть згадати всіх не можу.

Тільки кожен візит був незапланованим, і приходили гості в мою квартиру, але не до мене, а до моєї свекрухи.

Останній візит я ніколи не забуду. В той день я погано себе почувала і не пішла на роботу. Я лежала на ліжку, сховавшись пледом, коли почула, як відчиняються двері.

Читайте також: Як бути ближче до Бога: важливі правила розташування іконостасу вдома

Дивно. Чоловік на роботі.

– Ось, Зіночка, хороми мого синочка. Ось розлучиться ще, і я за нього спокійною буду, – гучний голос свекрухи нагадував грім, який вибухнув під нашими стелями.

– Скоріше б уже, – зітхнула Зіночка, подруга свекрухи моєї дорогої. – Моя Соня давно твого Ілюшу чекає. А я вже я як онуків чекаю.

– Шкода тільки ділити квартиру доведеться з невісткою.

Ні копійки не вклала, а половину відрубає. Дівки нині ні сорому, ні совісті не мають, – почала розпалюватися свекруха.

– А якщо дитину нapoдить? Твій-то порядний, не кине, – заздалегідь обурилася Зіна.

– Не буде онуків, – хитро заявила свекруха. – Я до бабки однієї їздила в село. Цілих десять тисяч віддала. Але поки я не захочу, онуків не буде.

Погулявши по моїй квартирі, свекруха і її подруга пішли. Після них залишився запах мого кави і крихти від мого пирога з персиками.

Увечері я влаштувала чоловіку допит. Хотіла дізнатися, хто така Соня.

– Так дружили ми з нею в дитинстві, – посміхнувся Ілля. – А мами чомусь вирішили, що обов’язково все повинно весіллям закінчиться. І адже збожеволіли зовсім. Соня вже рік свого хлопця ховає.

Мені трохи відлягло від серця.

– Ти дав мамі ключі?

– Так, вибач, – Ілля виглядав дуже засмученим. – Вона сказала, що так буде відчувати себе спокійніше.

– Та нічого, – посміхнулася я. – Буває.

– Тепер ми обов’язково замки поміняємо, – втішив чоловік.

Related Post

facebook