– Аня, поясни: чому ми не можемо виручити Ксюшу? – в який раз запитував Сергій.
– Не можемо і все. – навідріз виявлялася пояснюватися Анна.
– Анечко, Ксюші зараз дуже непросто. Зрозумій її, ти ж сама мати! – торочити Сергій, звертаючись до жалості подружжя.
– Сергію, розмова закінчена! – знову відрізала Аня і підійшла до вікна.
На вулиці недавно пройшов дощ – вікно ще було в крапельках, ніяк не бажають скочуватися вниз. Небо було похмурим. Як в той день, 5 років назад. Анна закрила очі і спогади накрили дівчину з головою.
Перший чоловік, перше кохання. «У нас буде дитина!» Щаслива молода сім’я винаймала квартиру, покупка власного була в далекосяжних планах. «Чи потягнемо?» «Чи потягнемо!».
Пoлoги. Маленька донька, щасливий новоспечений батько. Шкода, бабусь немає. Мама Ані давно в кращому світі, а свекруха люто ненавиділа дружину сина і навіть народження внучки не пом’якшив серце жінки. Доньці немає року, чоловік зник.
Знайшли, швидка, реанімація, не довезли. Анна овдовіла. Автомобіль, за кермом якого був її чоловік, так і не був знайдений.
Спадщина. Та яке там спадок? Половина старого будинку в селі, в якому живе свекруха? Де їм з донькою належало б по одній шостій? Ні. Нехай свекруха живе спокійно. Вона і так втратила сина.
Нехай їй хоч буде де жити. Декретні та пенсія по втраті годувальника не дозволяли і далі знімати квартиру, довелося з’їхати в кімнатку. Доньці півтора року, мінус декретні.
На що жити? Анна звільнилася з роботи і теж оформила на себе пенсію, тільки по догляду за дитиною, які втратили годувальника. Витрати стиснулися до мінімуму.
Пенсія в 11 тисяч на двох – мінімалка, по 5500 на кожного. 4 тисячі за кімнату, ледве-ледве жити на 8. Допомога друзів і колег? Була, перший час. Зійшла нанівець. Кого хвилюють чужі проблеми?
Читайте також: «Я – коханка вашого чоловіка …» – мудра розповідь,яку варто прочитати кожній жінці
Пенсія приходила на карту 6 числа кожного місяця. Тоді, в липні 2013 прийшло не 11 тисяч, а 8. «Гроші були утримані за запитом судових приставів.» – незворушний відповідь працівниці банку. Анна, з дитиною на руках ломанулась до приставам. Їй знайома повідомила, що пристави не маю права щось стягувати з цього виду доходу.
– Так, списали. А у Вас є довідка, що на карту приходить саме пенсія по втраті годувальника? Принесете довідку, тоді і поговоримо. – змірявши Анну презирливим поглядом відповіла судовий пристав, який займався справою Анни.
– За що списали? У мене немає боргів.
– Є. Податок на автомобіль. – відповіла випещена дівчина, роздивлятися свої нігті.
Автомобіль, той самий. Він був оформлений на Анну. Що стало тоді з машиною, Анна не цікавилася – вилетіло з голови у самої Ганни прав не було. Тоді дівчина думала про більш важливі речі.
Довідка була принесена.
– Добре, я зроблю повернення 3 тисяч. – погодилася судовий пристав. – Яку суму в рахунок Вашого боргу Ви готові внести сьогодні? Нема грошей? Не біда. – пристав кинула погляд на обручку Анни: – Знімайте, описувати будемо!
Єдина пам’ять про чоловіка. Анна притиснула руку до себе, шмигнула носом і розплакалася:
– Я отримую 11 тисяч, з яких Ви 3 забрали. 4 віддаю за кімнату. Зараз у мене залишилося 4 тисячі, я заплатила за житло. Як ми з донькою проживемо на 4 тисячі цілий місяць?
– На 4 тисячі можна чудово прожити удвох з дитиною. Не треба робити з цього трагедію. У Вас все? Не затримуйте чергу. – пристав відвернулася від Анни, давши зрозуміти що аудієнція закінчена.
Анна на ватяних ногах попрямувала до виходу з кабінету, краєм вуха почувши розмову за спиною:
– Ксюша, ну навіщо ти з нею так? Зробила б повернення, шкода вдову.
– Пф, думати треба, за кого заміж виходити. Кімнату вона знімає … наплодити злиднів … – відповіла колезі судовий пристав Анни.
Анна взяла себе в руки. Вона расклеивала оголошення вранці і вдень, складируя їх у велику корзину внизу коляски. А вечорами вона стала мити підлогу в міні-готелі неподалік від своєї кімнати.
Коляска стояла в номері, а Анна наводила чистоту, розмовляючи з донькою. Адміністратор готелю дивилася на це крізь пальці – їй було шкода Ганну.
Знайомство з Сергієм. Анна довго не приймала залицяння чоловіка, але через рік її серце розтануло. Ні, вона не забула чоловіка, але більше не плакала при думках про нього.
Тепер, згадуючи перше кохання, на дівчину накочувала світлий смуток – він був би радий, якщо Анна буде щаслива. Сергій прописав Анну і її доньку до себе, щоб на наступний рік отримати садок.
Знайомства з сім’єю Сергія Анна боялася. Вдова, ще й з дитиною. Зустріли її добре.
Мама Сергія привітно привіталася і пішла вимкнути чайник. Доньці тут же вручили купу іграшок і відправили знайомитися з донькою Ксенії, сестри Сергея.
Сама Ксенія щасливо посміхнулася Ганні і почала щось говорити. Але Анна її не чула. «На 4 тисячі можна чудово прожити удвох з дитиною.
Не треба робити з цього трагедію. »- ці слова набатом били у Анни в голові. Перед нею, приймаючи її в сім’ю Сергія, стояла та сама випещена дівчина зі служби судових приставів.
– Аня, ти мене чуєш? Ань, що з тобою?
Анна витерла сльози і відвернулася від вікна.
– Прости, задумалась.
– Я говорю, у Ксюшки дохід зараз близько 16 тисяч. 7 за кімнату віддає, як їм утрьох на 9 жити? – Не вгамовувався Сергій.
«На 4 тисячі можна чудово прожити удвох з дитиною.»
– Прекрасно жити. – крикнула Ганна і знову розплакалася.
– Анюта? – Сергій підійшов до дружини і обійняв її. – Розповідай!
Анна все виклала чоловікові, як на духу.
– Ксюшка завжди такою була спочатку улюблена дочка, потім улюблена дружина. Розбестили її, ось і задирала ніс постійно. Не суди її строго. Анюта, ти ж у мене не така? Ти – краще за всіх, я тому на тобі і одружився. – міцно притискаючи до себе дружину, Сергій гладив її по волоссю. – Тепер у тебе все добре, а вона на твоєму місці. Але ти – не вона. Не така.
– Не така. – схлипнула Анна. – Нехай приїжджає.
Ксенія приїхала відразу. Сергій одразу забрав племінника в кімнату, вручити хлопчикові куплену для нього іграшку. Взявши гроші і подивившись на заплакане обличчя Анни, Ксюшу осяяло: вони бачилися до знайомства!
Ось чому особа Анни постійно здавалося їй знайомим! В барі? На курорті? В ресторані? На роботі? На роботі! Та заплакана вдова, якої не було на що жити!
– Ти! Це ти тоді до мене приходила, коли я приставом працювала! – голос Ксенії тремтів.
– Я. – згідно кивнула Анна.
Після нелегкої розмови, дівчата помирилися і обнялися на прощання. Ксенія взяла дитину і пішла додому.
Анна з Сергієм вирішили допомогти Ксенії: вони обіцяли давати їй гроші до кінця декрету.
– Мені з тобою пощастило. – Сергій знову обійняв дружину, варто було його сестрі піти.
– Це мені пощастило. – посміхнулася Ганна і знову розплакалася. На цей раз – від щастя.
