Мій брат повертався якось з відрядження, лив сильний дощ. Раптом на трасі побачив голосує дівчину.
Він думав – зупиняти чи ні, тому що дістали пpocтітyткі. Місце було безлюдне, вирішив все ж зупинитися.
Дівчина сіла в машину вся промокла, брат накинув на неї свою курточку.
– Дуже дякую, – сказала дівчина тремтячим голосом.
– Що ж ти в такий час та ще під час дощу робиш на дорозі?
– Від батьків втекла, батько побив.
– Що накоїла?
– Baгiтна я …, хлопець кинув.
– І куди шлях тримаємо?
– Не знаю поки. Втекла від безвиході. Буду вдячна, якщо ви мене підвезете до вокзалу, там можна сховатися від дощу і заночувати.
– Ну, немає, так справа не піде. Звичайно, батькам прикро, виростили красуню, а вона їм сюрприз за все хороше. Давай-но я відвезу тебе додому?
– Ні, ні, я не поїду. Я боюся їхати додому.
– Що мені з тобою робити? Я ж не нелюд, щоб залишати людину в біді.
Жив брат один. Йому було тоді близько тридцяти, хотів свободи, з дівчатами гуляв.
Заїхав він до мене, заводить дівчину, попросив нагодувати і обігріти, по можливості, щось дати з одягу, зайвих питань не задавати ні їй, ні йому.
Накрила я на стіл, дівчина прийняла ванну, дала я їй футболку і спортивний костюм. Брат попросив залишити її на ніч, до обіду наступного дня обіцяв забрати.
Дівчину завали Світлана. Я поклала її спати, брат поїхав. Вранці він з’явився рано, поснідали і він забрав дівчину. Я зрозуміла, що вона вaгiтна, тому що рвала у ванній, їй було погано.
Що думати – не знала. Хіба мало у брата було дівчат, міняв він їх постійно. Вирішила, що брат влип. Світлана стала жити у нього. Потім якось він розповів мені історію Світлани.
– Навіщо тобі все це? – запитала я брата, – невідомо хто вона, звідки, чия дитина, що там за батьки. Що ти будеш з нею робити далі?
– Я до неї звик. Готує вона добре, приїжджаю з роботи, чоловік живий в квартирі. Вона дуже не по-дурному. Не можу ж я викинути її на вулицю, куди вона піде? Може народить дитину, батьки побачать онука чи онучку і пробачать.
Читайте також: – Доню, йди до матусі. Дівчинка стояла і розгублено дивилася то на бабусю, то на матір, яку раніше вона ніколи не бачила
Так Світлана жила у брата, ніякої близькості, як він говорив, чисто друзі. Він утримував її, вона платила йому турботою. Він багато разів пропонував їй поїхати додому, до батьків, говорив, що вони переживають.
Документів з собою немає, а їй в лікарню потрібно. Коли він почав наполягати, Світлана розповіла йому, чому вона не може повернутися додому.
Виявляється, її рідний тато пoмep, мати вийшла вдруге заміж. Вітчим поклав око на Світлану, коли матері не було, пpиcтавав до неї, матері вона побоялася сказати.
Молода, всього 17 років. Вітчим приставав постійно, їй страшно було залишатися з ним вдома. Незабаром зрозуміла, що вaгiтнa. Довелося зізнатися матері. Коли мати влаштувала вітчиму скандал, він сказав, що Світлана сама йому проходу не давала, не знав, як біс поплутав по п’яні.
Мати мужика втратити боялася, стала кричати на доньку, сказала, щоб забиралася з дому. Світлана від відчаю втекла.
Брат вислухав історію, сказав, щоб вона збиралася, поїдуть до батьків. Не треба боятися, він буде з нею. Потрібно забрати документи і одяг.
Вони поїхали, батьки жили в невеликому селищі в приватному будинку. Він взяв Світлану за руку і пішов з нею в будинок. Вітчим був один, побачивши у вікно брата зі Світланою, перегородив шлях. Брат молодий і міцний чоловік, він взяв мужичка під шиєю за воріт, підняв її і притиснув до стінки.
– Світлана, проходь і роби, що тобі потрібно, не бійся.
Мужик зашипів: «Сволота, кинь, зараз подзвоню в міліцію – сядеш. Забирай свою шaлaвy і вали звідси ».
– Заткнись, – сказав, брат і викинув мужика на вулицю, – будеш гаркає, сядеш ти, разом зі своєю бабою. Скажи дякую, що Світлана не подала на тебе в суд.
Світла зібрала речі, забрала документи і вони поїхали.
Нapoдила Світу дівчинку, жили вони разом, Брат піклувався про неї і про дитину.
Я так зрозуміла, що була там і близькість, але одружуватися він не збирався. Були на боці у нього дівчини, він пропадав іноді з дому. Світла не раз бачила у вікно жінок в його машині.
Дочка Світлани росла, назвали її Юлія. Дівчинка прив’язалася до брата.
Так вони прожили разом сім років. Юля пішла в школу. Брат любив її, як власну дитину. Вона називала його дядько Толя. Брат як би зробив добру справу для дівчини, але зі свободою розлучатися не поспішав. Дівчинці пояснили, що це не її тато, справжній тато пoмep.
Одного разу вони гостювали у мене, коли я вкладала дівчинку спати, вона попросила мене поговорити з братом, щоб він одружився на мамі.
Наша розмова чув брат, він у цей час проходив біля дверей. Світла мені зізналася, що закохалася в брата з перших днів, але не хотіла навіть виду подати.
Я пропонувала не раз братові узаконити відносини, скільки можна ходити холостяком. Живуть разом, дитина не визначений. Світлі і піти нікуди, якщо він знайде собі кого іншого.
Незабаром вони розписалися, брат удочерив Юлю, вона зраділа, що може називати його татом. Дівчинка просто чудо. Жили вони дуже дружно, Світлана була хорошою дружиною, дбала про чоловіка, як рідкісна дружина може піклуватися. Юля любила батька, більше ніж мати. Він був для неї всім.
Вона виросла, вивчилася, вийшла заміж. Батько для неї як і раніше найкращий чоловік у світі.
Якось вони посварилися, він приїхав ночувати до мене. Сіли, випили по чарочці. Він сказав, що не шкодує що одружився, але Світлану ніколи не любив.
Була у нього жінка, яку він полюбив, коли Світлана вже нapoдила дочку. Він не міг кинути Світлану напризволяще з дитиною. Вона хороша дружина і мати, будинки затишок, чистота і порядок, він знав, що вона його любить.
Зараз у нього є дочка, нехай не рідна, але тільки заради неї варто було одружуватися. На жаль, Світлана не змогла нapoдити спільних дітей, не виходило. У неї були проблеми, лікувалася, але винocити дитину не змогла.
Через час приїхала Світлана, зайшла в будинок, кинулася до брата:
-Толя, рідний, прости, я була не права. Прости дурну свою дружину. Брат обійняв її:
– Все в порядку, Світланко, поїхали додому.
