fbpx
Breaking News
Серйoзні стосунки, нe для них: Цuм знaкам зодiаку непoгано живeться в холoстяцькому статусі
Я росла в сім’ї, де конфлікти було прийнято вирішувати без крuків, і тим більше без рукoприклaдствa: цікава історія про те, як я врятувала незнайому пару від розлучення
Якa ж вона розумничка! Оcь, як повинна відповідати мужикам, справжня жінка!
“Часник – зимовий рятівник”, – любила казати бабуся, а на столі завжди стояло блюдце з гостро-гіркими, але такими вітамінними зубочками. Ми з бабусею заплітали часник у косички, а потім я, ставши на стілець, розвішувала їх під стелею кухні. Це був такий наш ритуал, якого я чекала, щойно починали облітати з дерев перші золоті листочки. Та часник можна зберігати не тільки в косичках. Є і інші способи висушити і зберегти його, щоб спеція не розгубила свої корисні властивості. Ділимося найправильнішими методами!
Які молодці! На Вінниччині, у селі Іванів, вже стала традицією масова ранкова шкільна руханка: енергетичний заряд, бадьорість і  краща продуктивність дітям і вчителям забезпечені!

70 років тому закарпатське село Селменці поділили між СРСР і Чехословаччиною.

У закарпатському селищі Малі Селменці, яке знаходиться в 20 кілометрах від Ужгорода, українську мову чути зрідка. Тут в побуті угорська і словацька мова. Та й самі жителі, хоч і мають паспорта України, вважають себе словаками.

Моя 97-річна мама, дай їй Бог здоров’я, навіть слова по-українськи не знає, народилася і виросла при словаках, – розповів місцевий житель Ігнац.

Старожили зі сльозами на очах згадують історію рідного села, яке належало спочатку до Австро-Угорщини, а потім Чехословаччини. Але в 1946-му, після закінчення Другої світової війни, селище розділили за лічені години.

Без попередження місцевих жителів велика частина села (близько 600 будинків) “відійшла” до Чехословаччини, а решта 300 – СРСР. Чиєю була ініціатива поділу – історія замовчує, але відомо, що селяни не вірили в те, що відбувається до тих пір, поки будинок, побудований на лінії кордону, не знесли. Так на карті світу з’явився словацьке селище Великі Селменце і українське село Малі Селменці. Між новоутвореними населеними пунктами натягнули металеву сітку і поставили прикордонні вишки. Тоді ж жителям обох сіл заборонили перетинати кордон в цьому місці. Влада не звертала уваги на те, що таким чином розділили не лише селище, хати, родини, а й саме життя селян.

Щоб сповістити рідних про горе чи радості, доводилося перегукуватися через сітку, – каже мешканка Малих Селменці Агата. А в гості майже не їздили, бо треба було брати купу дозволів, їхати за півсотні кілометрів до іншого пункту пропуску.

Читайте також: Як студент змінив життя всього села

Безробіття і ціни в євро

“Залізна завіса” між двома частинами єдиного села проіснував майже 60 років. Лише в 2005-му тут побудували міжнародний піший пункт пропуску, а металеву сітку і вежі демонтували. Тепер жителі двох частин  можуть ходити один до одного в гості пішки або приїжджати на велосипеді.

Потрапити на українську частину села словакам набагато простіше – їм не потрібні ні візи, ні спеціальні дозволи. А ось нашим треба пред’явити прикордонникам або “шенген”, або дозвіл на перетин кордону в режимі “малого прикордонного руху”. І українці, і словаки в один голос заявляють: хоч раніше Селменці були одним селом, зараз дві його частини живуть зовсім різним життям.

Проїхати в Малі Селменці не так-то просто, дорога до села розбита. Рейсовий автобус з Ужгорода ходить кілька разів на день, але, кажуть, його повинні скоро прибрати, тому що невигідно. Та й кого возити, якщо живуть тут майже одні пенсіонери?

Українське село поступово вимирає. У Малих Селменцях немає ні лікарні, ні сільради, ні поштового відділення, зате процвітає безробіття. Молодь їде в пошуках кращого життя, а люди старшого віку виживають як можуть. Найчастіше відкривають магазини. Таких торгових підприємств в селищі дуже багато, і всі вони знаходяться поблизу кордону, до якої веде єдина в селі на совість відремонтована траса. Заходимо в один з магазинів і ойкаємо: всі ціни в євро!

А чому ви дивуєтесь? – Посміхається продавець. – Шоколадні цукерки “ROSHEN” або дороге вино наші селяни не можуть собі дозволити купити. Головні покупці у нас – словаки. У них і зарплати хороші, і пенсії гідні. Тому і ціни в євро, а цінники – на двох мовах.

Виявляється, “сусіди” приїжджають в Малі Селменці на шопінг. У магазинах української частини селища ціни в два, а то і в три рази нижче словацьких. Особливо користуються попитом солодощі, алкоголь і сигарети.

Їздять за грошима

Рівень життя жителів селища Великі Селменце набагато вище, ніж в українських сусідів. Добробут населеного пункту помітно відразу при в’їзді з боку кордону: всі сільські дороги без ямок і тріщин, узбіччя чисті, стоять урни для сміття. Будиночки як з казки, доглянуті, з красивими садами. А місцеві жителі привітні та усміхнені. Кажуть, шкода їм своїх українських родичів, які змушені виживати.

Ми теж зірок з неба не хапаємо, але робота в селі є, вистачить і на українців, – кажуть словаки. – Багато українців приїжджають працювати і залишаються жити в Словаччині. А ми і не проти, все ж родичі, а кров, як кажуть, не вода.

Селяни Малих Селменці не приховують: багато їздять на заробітки до словацьких родичів.

Платять добре, можна і тисячу євро за місяць заробити, – кажуть українці.

Найчастіше до словаків наші земляки їдуть на місяць-другий, а потім повертаються на пару днів додому, відпочинуть і знову в дорогу. Так і живуть люди на українській стороні колись єдиного села. І мріють про те, що через якихось пару десятків років українські Малі Селменці будуть жити нітрохи не гірше словацьких Великих Слеменців.

Читайте також: Крихітка на мільйони: як маленьке село біля Львова взяло собі за приклад арабський Дубай (фото)

Джерело.

Related Post