Одного разу прийшли учні до святого старця і запитали його:
“Чому дурні нахили легко оволодівають людиною, а добрі – важко і лишаються неміцними в ній?”
“Що буде, якщо здорове зерно залишити на сонці, а хворе посадити у землю?” – запитав їх старець.
“Добре зерно, яке залишили без грунту, загине, а погана зернина проросте, дасть хворий паросток і поганий плід”, – відповіли учні.
“Так чинять і люди: замість того, щоб тихо творити добрі справи і глибоко в душі ростити добрі початки, вони виставляють їх на показ і тим гублять. А свої недоліки і гріхи, щоб їх не побачили інші, люди ховають глибоко в душі. Там вони ростуть і вражають людину в самісіньке серце. А ви будьте мудрими!”
“Велика книга притч”