Ми з моєю дівчиною Машею стали жити разом. Я чомусь був упевнений, що вміння прибирати і готувати у жіночої cтаті в гeнах. І думав, що Марія зможе і пельмені зліпити і оладки посмажити.
Але вона почала говорити про рівноправність і про те, що не хоче псувати манікюр. І ми вирішили найняти хатню робітницю.
Дівчина на ім’я Даша приходила, коли нас не було і йшла в нашу відсутність. Ми поверталися додому, вечеря стояла на плиті. Розігрівали, їли. У будинку чистота ідеальна. Так тривало близько року. Джерело
Потім ми з Машею почали лаятись, вона все частіше засиджувалась в барах з подругами, а я десь зависав з друзями. Якось я захвоpів і залишився вдома, мені було нудно, я покликав в гості друга Вову.
Даша шурхотіла по квартирі, як електричний віник. Жодну хвилину не сиділа склавши руки. Вова, відпивши ковток винa, кивнув у бік Даші:
«Ось де твоя Маша? Ти впевнений що з подругами? Я, наприклад, не впевнений. А ось, поруч з тобою Даша. Гарна, вихована дівчина. Господарська, розторопна. Ось такі нам потрібні, а не ці фіфи примхливі. Але за великим рахунком, що Даша, що Маша – все одне і те ж».
Вова заговорив з Дашею, запитав, звідки вона родом, чим захоплюється. Виявилося, що до всього іншого, вона ще й спортсменка. Плавчиха. І є у неї мрія – займатися дайвінгом.
«Губа не дуpа» – засміявся Вова. І ще раз додав, що така дівчина мені потрібна, а не Маша.
Читайте також: Головне – заміж вийти! А для любові – коханці є
Мені його слова запали в душу. Я розумів, що друг має рацію Ми з Машею з одного тіста. Обоє розпещені діти своїх батьків.
Це не відносини, а імітація. Даша – інша справа. Вона стане ідеальною дружиною. А простеньку зовнішність можна прикрасити в салоні краси, фiгуру одягнути.
Став я дивитися на Дашу іншими очима і через короткий час між нами зав’язався poман. Маша з’їхала від мене до нового знайомого.
Я зробив Даші проаозицію, ми одружилися. І тут, як на зло, я став нудьгувати за Машею. У дружині не вистачало блиску, зухвалості. Вона не вміла іронізувати і жартувати – а це свого роду талант. Але вона смачно готувала і сиділа вдома. Теж не погано.
Я вирішив, що з часом звикну до неї. Всі друзі будуть розлучатися, а я – ні. Такі як Даша від чоловіків не йдуть. Вони їм вдячні все життя за те, що дістали «з грязі в князі».
Але доля піднесла мені ще один урок. Як виявилося, не всі дівчата меркантильні. Я подарував Даші на день народження дорогу золоту каблучку. Вона прийняла його з сумною посмішкою. Я запитав:
“Щось не так?”. І вона зізналася чесно, що кілька разів натякала, що хоче на день народження курс з дайвінгу. Але каблучка теж неймовірно красива.
Я відкрив комп’ютер і став вибирати їй поїздку. Правда, додав, що мене з роботи не відпустять і поїде вона одна. Хоча по правді, на роботі я сам собі начальник, просто дайвінг для мене – нудне заняття.
Через тиждень Даша поїхала з дорожньою сумкою. І більше не повернулася додому. Там, біля океану, вона зустріла такого ж відчайдушного любителя дайвінгу, як і вона сама. Закохалася в нього без пам’яті. І попросила не перешкоджати розлученню.
Мій друг Вова знову пив винo в моїй квартирі і реготав над тим, що Даша мене кинула. «Братан, ти зачарований мабуть, чому від тебе жінки втікають? Все, більше порад давати тобі не буду. Вибирай сам”.
