Оленка ледве викотила коляску з під’їзду. Ще б пак – їх п’ятиповерхівка без ліфта з вузькими сходовими прорізами зовсім не була пристосована для її широкої коляски. Слава Богу від тряски близнюки не прокинулись. А то був би зараз подвійний плач на весь двір. За матеріалами
Жінка покотила коляску в сквер, подалі від під’їзду, а саме від бабульок, які окупували лавку. Знову будуть з єхидними посмішками розпитувати що й до чого. А за спиною потім – обговорювати. Ну не подобаються старому поколінню неповноцінні сім’ї …
Оленка б і сама хотіла, щоб її сім’я була повноцінною, але на жаль… Її чоловік був абсолютно не готовий до сімейного життя, а особливо до дітей. Він їх просто терпіти не міг.
А коли дізнався, що Оленка вaгiтна, то став її вмовляти зробити aбopт. Та вперлася і ні в яку. Зрештою, це її дитина, їй її носити і ростити. Чоловік з’їв їй весь мoзок, все умовляв пoзбутися мaляти. А коли дізнався, що дитини цілих дві, то випарувався вмить. Навіть не всі речі з собою взяв.
А що Оленка? Поплакала, повила місяць і заспокоїлася. Тим більше, що хлопці вже щосили штовхати стали. Жінка заспокоювалася тим, що розмовляла з ними, співала їм пісеньки, а вони відповідали їй дружними поштовхами.
Оленка звичайно ж в глибині душі плекала надію на те, що після наpoдження близнят блудний чоловік повернеться, але цього не сталося.
Жінка намагалася все робити сама, але були речі, з якими тендітні жіночі руки не справлялися. У дитячій кімнаті у неї давно стояв в розібраному стані диванчик, на якому вона збиралася спати біля дитячого ліжечка. Але зібрати його самій у неї не вистачало сил. Доводилося щоночі тулитися на розкладному кріслі.
Переглядаючи безкоштовну газету, Оленка натрапила на оголошення “чоловік на годину”. Це було як раз те, що їй зараз було потрібно. Жінка взяла телефон і набрала заповітний номер.
“Чоловік” прийшов десь години через дві. Поважний, ввічливий парубок. Відразу пройшов в дитячу і почав колупатися з диваном. Близнюки розглядали, розглядали нову людину, а потім розревілися. А у Оленки, як на зло, на плиті википало молоко. Жінка рвонула туди, одночасно побоюючись плачу дітей. Але вони раптово заспокоїлися.
Коли мати повернулася в кімнату, то застала зворушливу картину. “Чоловік на годину” сидів навпочіпки біля ліжечка малюків і щось говорив їм на їх мові. Маленькі чоловічки серйозно дивилися на свого співрозмовника і відповідали йому.
“А Ви добре ладите з дітьми, – сказала Оленка, – Вам би вихователем йти”. “У мене самого двоє … було …”, – відповів чоловік і відвернувся. “А ходімо пити чай”, – запропонувала жінка, щоб якось згладити ситуацію.
Викотивши малюків в колясці і поставивши поруч з собою, Оленка налила чоловікові чаю. “Ви вибачте мене за реакцію, – заговорив Арсеній (так він представився Оленці при приході), – рік тому я втрaтив дружину і двох синів. Може ви й чули про цю жaхлuву трaгедiю…. Жити там я не зміг. Переїхав сюди, на Батьківщину. Дітей дійсно люблю, ймовірно ніяк не звикну, що я вже не тато. Хоча ним залишуся назавжди … ”
Коли він це говорив, у Оленки текли сльози з очей. А потім вона, піддавшись миттєвому пориву, підійшла і обняла Арсенія. І хвилин десять вони мовчали і плакали разом.
А потім чоловік тихо запитав: “Можна я і завтра прийду?” Оленка кивнула і посміхнулася крізь сльози …
Він прийшов, не обдурив. І незабаром залишився. Кожен з них знайшов один в одному те, в чому відчайдушно потребував …
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
