fbpx
Суспільство
Ось така poзплата наздогнала за зраду майже через чверть століття

Будь-який вчинок в нашому житті, хороший чи поганий, рано чи пізно повернеться до нас, і ми відчуємо все це на собі.

Мені погано. Я другий тиждень вою. Вою в голос. Мене наздогнав закон бумеранга, відплата або щось ще. Свекруха сказала, що це справедливість восторжествувала і відмовилася зі мною спілкуватися.

У травні нашому молодшому синові виповнилося 18 років. Є ще старший син і дочка. Вони повнолітні.

Нещодавно чоловік сказав, що він виконав свій батьківський обов’язок перед дітьми, виростив їх, в майбутньому допомагати не відмовляється, спілкуватися з дітьми так само буде, але від мене йде. Я в шоці. Я ж його дуже сильно люблю.

А все тому, що йому не дає спокою моя помилка молодості і він, виявляється, мене не пробачив. Не зовсім пробачив.

Він упокорився, переступив через свою чоловічу гордість, через глузування друзів і колег, навіть перейшов на іншу роботу, але сім’ю зберіг і дітям був завжди гідним батьком, а мені турботливим і уважним чоловіком, люблячим і ніжним.

Ми познайомилися в інституті, на останньому курсі одружилися, а посипалися у нас один за одним діти: син, дочка і знову син. Погодки. Діти підросли і я вийшла на роботу. Чоловік влаштував у поліклініку до свого приятеля. Там більш гнучкий графік, що зручно для нас з садком.

Робота, діти, будинок, кухня, турботи, колесо без кінця і краю мене якось затягнуло, закрутило, безпросвітно.
У чоловіка з’явилася дача і рибалка, у нього вихідні, в у мене сумка з продуктами стала більше і тягла я її вже з ринку сама у вихідні. Діти допомагали, в пакетах зелень несли, картоплю тягли. Пeклo. Був якийсь справжнісіньке пекло, а не життя.

Той час у мене спливає перед очима як з фільму жaxiв: ситий, умитий і задоволений чоловік на дивані в вихідний, кричали діти, свекор і свекруха прийшли на обов’язковий вечерю в неділю і я в милі бігає то на балкон з речами сушитися, то до каструль і декам, ширяє і видає нудотні аромати.

А потім я зaxвopiла і потрапила до лікарні. Ні, не в лікарню, а в рай.

Не було роботи і викликів, не було чоловіка, якому треба було вечерю готувати і подати до телевізора, дітей, яких треба було нагодувати і зайняти, щоб вони не скаженіли. Не було каструль, листів, магазинів, сумок, базару. Був рай. Тиша та спокій.

Там, в раю, я йшла на поправку дуже погано, довго і повільно. Організм пручався і не хотів повертати мене в рутину буденному житті.

Читайте також: МЕНЕ ЗВАТИ БОГДАН, МЕНІ 34 РОКИ, І Я ЖИВУ З МАМОЮ

Там же, через якийсь час, я і познайомилася з одним дуже цікавою людиною. Він мені допоміг повернутися до життя. З ним я після лікарні стала іноді зустрічатися, він же дарував мені свято.

Pобота дозволяла не надто обманювати чоловіка, щоб зустрічатися з іншим чоловіком. А чоловік, виявляється, цілком може і дітей з садка забрати, і на ринку самостійно впоратися, і сумки додому принести, і вечерю приготувати, і, страшно подумати, навіть знає де вилку і ніж в своєму будинку взяти.

Я не кажу, що вся робота лягла на його плечі. Природно, немає. Але частина турбот він взяв на себе.

Так тривало рік.

Таємні зустрічі, брехня чоловікові, постійне роздирання себе за свій вчинок, але припиняти я нічого не збиралася. Я закохалася по самі вуха.

Він часто говорив, що хоче бути зі мною, збирався знайомитися з моїми дітьми, думав, як їх розташувати до себе, розповідав, як ми щасливо заживемо, мріяв, що я нapoджу йому теж дітей.

Двох. Сина і дочку. Я була щаслива в ці хвилини, вірила і наївно припускала, що це і є те саме щастя і любов. Адже коли чоловік заводить стосунки із заміжньою жінкою, він несе повну відповідальність за те, що відбувається.

I коли рано чи пізно про ці відносини стане відомо чоловіку, йому потрібно буде розставляти крапки над i і брати на себе турботу не тільки про жінку, а й про її дітей .

Одного разу я не прийшла ночувати. Просто умаялась, втомилася і ми заснули. А поснули так міцно, що прокинулися тільки вранці.

В той день я чоловікові все розповіла і попросила піти.

Увечері про все розповіла коханому. Думала, що він зараз зрадіє і як джентльмен, скаже, щоб я не переживала і не хвилювалася, він нас не залишить.

Але замість того щоб зрадіти, він відсторонився і сказав: «Не треба було цього робити, адже нас насправді нічого не пов’язувало, ми просто добре проводили час разом. Я не хотів тобі казати, але у мене є дружина і двоє дітей і я зовсім не планував розлучатися».

Мій стан уявити легко.

Ледве я з’явилася будинку, як чоловік поцілував дітей і пішов. Виявляється, речі свої він вже вивіз. Так і ходив.

На роботу, до дітей і на квартиру. Місяць. А потім я попросила не йти. Він залишився. 14 років з того дня жили щасливо. І ось прийшов кінець.

Пішов в бабусину квартиру. Один. Ремонт попереду. Діти обіцяють допомогти. Чи не засуджують, не плачуть, що не зляться. Вони його розуміють.

А я не розумію. Як можна, проживши стільки років, носити в собі образу, а потім зібратися і піти?

Він сказав, що не хотів, щоб діти росли бездоглядністю, тому і повернувся. А тепер діти дорослі, все розуміють.

Якщо мені потрібен розлучення, то я отримаю його на першу вимогу. Але жити зі мною разом він більше не хоче ні дня.  Але ж ми прожили 23 роки. Шкода. Бiль. Образа.

Джерело.

Related Post

facebook