В день весілля Соня і Микита стояли біля під’їзду і розгублено дивилися один на одного. Таксі спізнювалося, а всі родичі, у яких були свої автомобілі, вже давно поїхали в РАГС. Стрілка на годиннику невблаганно відлічувала час до реєстрації. За матеріалами
Раптом зупиняється авто. Виходить молодий хлопець, трохи старше Микити, направляється до під’їзду, але раптом зупиняється і дивиться на перелякану Соню.
– Можливо, вам потрібна допомога?
Незнайомець дивився тільки на дівчину, але не встигла Соня відкрити рот, як наречений її випередив:
– Ви можете довести нас до РАГСу? – запитав Микита.
– Звичайно, – не роздумуючи, відповів хлопець.
Обережно, щоб не пом’яти розкішне весільне плаття, Соня влаштувалася на задньому сидінні. Микита сів поруч з нею і взяв за руку. Машина їхала знайомими вулицями, по яких Соня ходила тисячі разів, але ще ніколи їй не було так тривожно. Ні, в своєму виборі, в Микиті, вона була впевнена. Лякала сама весільна церемонія. Ось якби просто втекти. Тільки вдвох.
Раптом водій зупинився і кудись вийшов. Соня і Микита обмінялися здивованими поглядами. Але вже через пару хвилин хлопець повернувся з букетом тюльпанів. Простягнув його Соні:
– Це вам! – тепло посміхнувся він. – Вітаю.
– Дякуємо! – Соня посміхнулася у відповідь.
– Мене, до речі, Владом звуть.
– Соня.
Коли вони пригальмували у РАГСа і, подякувавши небайдужому водієві, вийшли з машини, подруга захотіла взяти у Соні квіти, щоб ті не заважали. Але наречена тільки похитала головою. Чомусь їй не хотілося відпускати тюльпани.
Минуло десять років
Соня з дітьми спізнювалася в аеропорт. Її чоловік, Микита, сильно потовстів постарів, але шалено багатий, намагався додзвонитися до особистого водія. Той не відповідав.
– Ну розберися, ти ж крутий! – спересердя вигукнула Соня.
Микита викликав таксі.
Коли біля будинку зупинився автомобіль, Соня була вже роздратована до межі. На слова водія, що пам’ятає її, вона відповіла досить різко:
– А я не пам’ятаю! Обслугу не запам’ятовують.
Вже через хвилину вона зненавиділа себе за ці слова.
– Ну як же, – без злості посміхнувся водій. – Весілля, букет.
Почувши це, Соня згадала все, навіть ім’я. Влад.
Минуло двадцять років
Соня вийшла з дорого салону і попрямувала до таксі. Збереження залишків краси – остання радість, яка у неї залишилася. Чоловік пішов до молоденької, діти виросли, працювати матеріальної потреби не було, а всі хоббі Соня давно закинула.
– Ой, – здивувалася вона, коли таксист відкрив перед нею двері, – це ж ви Влад, вірно?
– Ви мене впізнали, Соня? – зрадів чоловік.
Всю дорогу вони проговорили. Біля будинку Соні Влад попросив її почекати кілька хвилин в машини, а сам кудись пішов. Повернувся він швидко … з букетом тюльпанів.
А через півроку Соня погуляла на своєму другому весіллі. Наречену Влад відвіз до рагсу на власній машині.
Правду кажуть, від долі не втечеш.