fbpx
Знаєте, що мені світить? Доглядати за мамою мого хлопця. Я його дуже кохаю, але чи підписуватися мені на таке, чи краще втікати? Але чи зустріну я ще свою долю? Адже мені вже 33! Живемо з Костею разом вже рік. Він добра, чудова людина. Він родом з іншого міста, але в нашому місті нього родичі, тут же закінчував виш. Живемо ми на орендованій квартирі, оплачує її він. У мене своя маленька квартира, у батьків заміський будинок. У нього квартира в передмісті, залишилася від бабусі, де зупиняється його мама, коли приїжджає до нашого міста
Знаєте, що мені світить? Доглядати за мамою мого хлопця. Я його дуже кохаю, але
Каже мені така: – Ти зі своїми дітьми носишся, як з писаною торбою, підносиш все на блюдечку! За “принеси-подай” у них! Чи й не цяці малі! От після цих слів, які пролунали з вуст Марії Іванівни, я не хочу й не збираюся спілкуватися з мамою чоловіка від слова “взагалі.” І мене ніхто не примусить
Не хочу спілкуватися зі свекрухою. Зовсім. От чесно. Довго писати про все, тому зупинюся
Я виїхала в Нідерланди кілька років тому на роботу і за цей час встигла зустріти багатьох емігрантів. З ними спілкуватися і знайти спільну мову легше, бо вони також не місцеві. У нас із ними одна хвиля, одна туга. Туга за дитинством, іноді зовсім раннім. Селом, садом, бабусею з дідусем, пасікою, річкою за селом. Несподівано згадується запах котлет у їдальні, шкільні роздягальні, мамині фіалки на вікні, футбольні ворота у дворі, лавочки під липами. Згадується все в таких детальних подробицях, що дивуєшся: як воно взагалі збереглося в куточках душі?
Я виїхала в Нідерланди кілька років тому на роботу і за цей час встигла
В 55 років моє життя зупинилося. Дочка зустріла свою долю, а ось чоловік, зрозумівши, що з’явилась слушна нагода, вирішив піти з сім’ї. Точніше сказати, я запідозрила Антона у походеньках “наліво” і це виявилася правда, він сам мені в тому зізнався. “З тобою я був через нашу Улянку. А ось кохаю я її”. Я ж думала, що після розлучення стане легше. Та де там. Тепер шкодую, що все це затіяла!
В 55 років моє життя зупинилося. Дочка зустріла свою долю, а ось чоловік, зрозумівши,
Я деякий час не могла оплатити карткою покупку, тому засмучена пішла до консультанта в банк. Виявилося, що вона пуста, більше того, я ще й в мінусі. Додому я йшла сама не своя, а на сходовій клітці мене чекав якийсь чоловік, який почав вимагати повернення коштів. “Якщо не віддаш, я винесу з квартири все”. Звісно, я розлучилася з Олегом. А недавно я дізналася, що колишній “позичає” в нашої дочки “кишенькові”
Я вже всі сльози виплакала. Це дуже важка і не проста ситуація. Річ в
Я вже з тою жінкою під одним дахом жити не можу, але іншого виходу просто немає. Я ж думала, що свекруха хоча б після появи на світ онука зміниться, але ж ні, Андрійко для неї не онук, а продовжувач її улюбленого синочка. Як тільки Марія Петрівна побачила, що я власноруч роблю якісь іграшки для сина, то виприснула наче феєрверк: “Це не твій син, ти просто дружина. Мені не потрібні твої поради та ідеї”
Моя свекруха, Марія Петрівна, – неймовірна жінка. Вона завжди вважала, що її син –
На знайомство з мамою Романа я йшла в сукні, яку позичила мені подружка. Правда, з босоніжками така “фішка” не вийшла, бо розмір не той. Та не зважаючи ні на що, Ольга Василівна прийняла мене дуже тепло. А коли ми носили посуд на кухню, мама Романа попросила прийти до неї і завтра. В квартирі на мене чекали два чорні пакети. А почала вона свої слова з вибачень. Чесно мам скажу, мені ці речі досі рука не підіймається викинути, хоча стільки води з того часу спливло
На знайомство з мамою Романа я йшла в сукні, яку позичила мені подружка. Правда,
Ми самі з Чернівців, у нас з чоловіком четверо дітей. Ніхто з батьків нам не допомагав, бо ми і самі з Павлом з багатодітних родин, і самі стали такою родиною. Працювали, згодом купили квартиру, але невеличку, тісно нам там було, коли всі діти вже народилися, та й ремонт потрібен був. Павло багато працював, але потім його фірма реформувалася, його скоротили, і чоловік почав перебиватися підробітками, але, самі розумієте, нам завжди фінансово було дуже скрутно. І ось коли дітям було 21, 18 і 14 і 10 років, я вирішила, як і багато моїх землячок, їхати на закордонні заробітки. Так і почалися 25 років мого іспанського життя. Повернулася. Та таке побачила! Ні. всім гроші не роздам. Вирішила навіть чоловіку нічого не говорити, а придбати тихенько собі однушку, віддати її під оренду і мати до кінця життя пасивний дохід
Ми самі з Чернівців, у нас з чоловіком четверо дітей. Ніхто з батьків нам
Від першого шлюбу мами народилися ми, четверо дітей. Нині ми вже виросли, а мама заміжня вдруге. Свою квартиру мати розділила всім у рівних частках. А її чоловік, тобто наш вітчим, спадкоємицею свого майна вибрав мене. На це були причини. Рідних дітей Олег Олександрович не має. Мої брати і сестра його недолюблювали, м’яко кажучи, брат з дружиною могли прямим текстом вказувати йому на двері з маминого дому, казали їй, що б вона пішла від нього. Я ж у них прибирала, допомагала з ремонтом і все, що мене просили. Так було ще до заповіту, так продовжилося й після
Від першого шлюбу мами народилися ми, четверо дітей. Нині ми вже виросли, а мама
Мені 29 років, звуть Вероніка, і я не можу в собі розібратися, що я роблю не так у цьому житті. Вже 10 років ми разом з Микитою, познайомилися, коли нам по 19 було. Кілька днів тому свекруха сказала мені, що я навіть розмовляти нормально не можу, що я недолюблена дитина і нікому не потрібна, що ось, мовляв, її син мене витягнув мене з моєї родини, а то і зникла б там. Хоча сама Ольга Павлівна з головою в кредитах, які Микита допомагає їй виплачувати з нашого родинного бюджету
Мені 29 років, звуть Вероніка, і я не можу в собі розібратися, що я

You cannot copy content of this page