fbpx

Сіно було таким м’яким, пахло небом і землею водночас, пахло їхнім занадто юним щастям… Вони потім, через багато років, на великій відстані один від одного, будуть згадувати той аромат, що сповнював їх заховані від дорослих хвилини, а поки їм було по 13-ть і вони майже кожного дня приходили на сіновал. І сіновал беріг їх таємницю…

Дуся й Левко росли разом, їх садиби розділяв лише невисокий тин, який ніколи не стояв у них на заваді.

Тай батьки нічого не мали проти дружби дітей, тільки хороше в тому бачили.

Малі гралися разом, допомагали одне одному у справах по господарству, які їм іноді загадували дорослі.

Сапали грядки, квасолю чистили, у магазин ходили.

Хлюпалися у сільському ставочку влітку. Там і почали років з десяти одне одного роздивлятися, дитяча цікавість, природа…

Її поклик відчули обоє на порозі 13-ліття.

Вона ж, природа, підказала: дорослим про те не варто знати.

А сіновал став мовчазним, вірним і надійним другом-свідком їх спочатку невмілих, а згодом все сміливіших і солодших любощів.

Влітку тут було свіжо, наче трави вбирали в себе луговий вітер, щоб потім відати їм. Взимку – тепло, аромати й подих літа гріли їх і без того розпашілі душі й тіла…

Коли їм виповнилося по 16 і вони вже хотіли відкритися всьому світу, Левко сказав Дусі, що вони всією родиною виїжджають у якесь далеке місто в Західній Україні, де татові запропонували гарну роботу, до того ж там десь у селі залишилася батькові від його прабабусі якась хатина, де вони, мабуть, і будуть віднині жити.

А він після закінчення школи він, Левко, вступить у Львові до університету, так сказали йому батьки.

Дуся крізь сльози і я якийсь пекучий комок, що утворився коло серця, лише і змогла пообіцяти, що теж поїде вступати до Львова…

Не поїхала.

Перший рік листувалися, та молодість взяла своє, у обох закрутилося-завертілося щось своє.

Дуся вступила до технікуму у Полтаві, а в 21 вийшла заміж за Дмитра. В 28 мала вже з чоловіком двох донечок.

І наче й щаслива була, тільки приходив іноді, зовсім не часто, у снах сіновал, і пах у снах чомусь не травами, а Левковим пшеничним волоссям…

Левко оженився на Таї, коли Дуся мала двох доньок – у 28. Другий син народився на його, Левків, 35-й день народження.

І наче й щасливий був, от тільки приходив іноді, зовсім не часто, у снах сіновал, і пах у снах чомусь не травами, а мав аромат Дусиної шкіри…

…Це був весняний Київ, Андріївський узвіз, по якому прогулювалися, милуючись картинами, Дуся з подругою. Вибралася-таки в гості до однокурсниці в столицю через стільки років!

Дусі щойно виповнилося 45.

…Це був весняний Київ, Андріївський узвіз, по якому прогулювалася під час екскурсії, милуючись картинами, група львівських студентів разом зі своїм викладачем Левком Станіславовичем.

Левко півроку тому відсвяткував 45.

Коли їх очі зустрілися, щез Київ, щез Узвіз, щезли картини, подруга і студенти. А вітер відкілясь приніс аромат сіна, прохолодного літа, теплої зими, Левкового волосся і Дусиної шкіри…

Ввечері заховалися. В готелі. Він став їх воскреслим сіновалом…

10 років минуло. Дуже важко обом далися розлучення, дуже тяжко було руйнувати родини, завдавати болю тим, хто їх любив, хто їм вірив. Але обманювати ні себе, ні близьких не змогли.

З Дусею досі майже не спілкується старша, вже заміжня дочка, Левкові теж вартувало зусиль зберегти добрі стосунки з синами і навіть з батьками. Але з часом якось згладилося.

Попри все, вони щасливі і ні про що не шкодують. Вони досі – на своєму сіновалі, який пахне їх дитинством, їх ранньою таємницею, Левковим волоссям, Дусиною шкірою і луговим вітром…

Читайте також: ПІД ЧАС ПОЛОГІВ ЛЮДА ЗГАДУВАЛА ТОЙ ДЕНЬ, ТОЙ КОШМАР, КОЛИ ВОНА НАЛЕЖАЛА ЇМ ВСІМ ЧОТИРЬОМ… НАСТУПНОГО ДНЯ ПІСЛЯ НАРОДЖЕННЯ ДИТИНКИ ВОНА НАПИСАЛА ВІДМОВУ ВІД НЕМОВЛЯТИ. А ЧЕРЕЗ ПІВРОКУ ПЕРЕСТАЛА СПАТИ, ПЛАКАЛА СЛЬОЗАМИ І ДУШЕЮ: ДЕ ТЕПЕР ЇЇ МАЛЕНЬКА, НІ В ЧОМУ НЕ ВИННА ЧАСТОЧКА?..

Автор: Альона Мірошниченко.

You cannot copy content of this page