fbpx
Суспільство
“Сказав собі так: онук дідуся-героя не може бути інакшим”

За таким правилом живе колишній учасник бойових дій на Донбасі Того дня у Микити Хлєбнікова було день народження – вдома чекали дружина та двоє дітей.

Він повернувся з військкомату і приголомшив звісткою, мовляв, забирають на війну. Насправді ж, колишній силовик їхав на Донбас добровольцем. Микита не міг інакше. Він просився ще під час першої хвилі мобілізації, оббивав пороги військкомату – відмовили.

Причина? Двійка малолітніх дітей. “Та я не здався, – пояснює. Не міг спокійно сидіти вдома, коли на Сході війна.

Свого часу служив у роті спецназу “Барс”, маю чорний пояс зі змішаних єдиноборств. А мені кажуть – такі не потрібні. Мовляв, виховуй дітей. А хто ж тоді воюватиме та захищатиме Батьківщину? ” Одне слово, вмовив”.

Ось так Микита опинився у вирі війни. Там усе було інакше: людські життя ніби втратили цінність. Натомість – постійні вибухи, крики, кров. Витримати таке і не зламатися – непросто. Але доброволець був готовий до найтяжчих випробовувань. “Хто мене підготував? –  всміхається.

Мій дідусь. Ні, я не жартую. Він пройшов усю війну – Другу світову, Герой Радянського Союзу. Часто згадував бойові дії і розповідав про війну. Погодьтесь, таке не забувається. Закарбувалося і в моїй, хлопчачій пам’яті.

Це ще одна з причин, чому я поїхав на Донбас.  Сказав собі так: онук дідуся-героя не може бути інакшим”. Ми сидимо у просторій спортивній залі. Тут є все, щоб гартувати м’язи і тіло: борцівський килим, тренажери, боксерські груші.

Читайте також:Танк у квіточку

Сюди приходять і діти, і дорослі, серед яких  чимало колишніх учасників бойових дій на Сході України. “Повірте, я радий кожному, – пояснює пан Хлєбніков.  Кращої реабілітації годі придумати.

Знаю з власного досвіду. Там, на Донбасі, отримав важке поранення: снаряд влучив у наше БМП. Отямився у шпиталі. Дивлюся  і від того, що бачу стає моторошно: нога і щелепа вивернуті вбік… Операції. Скільки їх було? Не хочу навіть згадувати. Лікування тривало дуже довго, а процес реабілітації – ще довше: майже рік.

Після війни треба було знайти себе в мирному житті. Це непросто. Ще й як непросто! Там, у вирі війни, постійна напруга. Там лише два кольори: чорний і білий, і ти щодня ніби ходиш над прірвою. Кожна клітинка тіла підпорядковується інстинкту самозбереження та самовиживання. А коли з передової повертаєшся сюди, не розумієш багатьох речей. Чому? Бо твій організм ще живе в іншому світі, де панують інші правила та закони. Не всім вдається витримати цей надскладний іспит”. А Микиті вдалося. Він допоміг собі сам – затятістю, цілеспрямованістю і нестримним бажанням.

А тепер допомагає іншим бійцям АТО – розробляє комплекси вправ, вчить різним прийомам. Безплатно. Приміщення Микиті надав Віктор Домнич, його особиcтий тренер із реабілітації.

“Подивіться як працюють хлопці, – каже Микита Хлебніков.  До сьомого поту. Такі заняття – найкращі ліки від психологічних проблем. Так, після поранення у кожного є якісь фізичні вади. Але не можна жаліти себе. Ти такий, як і всі. А можливо, навіть кращий. Тож не здавайся: радій, насолоджуйся життям і вчися перемагати. Спочатку у спортивній залі”.

Читайте також:Шок. Ступор. Мурашки…Вперше в житті було неймовірно важко фотографувати(фото)

Джерело.

Related Post