fbpx

– Скільки можна мені обіцяти? Коли ти нарешті з нею розлучишся? Ти вже рік мене обіцянками годуєш! І я ще повинна на цьому святі їй посміхатися. Я стояла, слухала і не могла поворухнутися. Я думала: Та ну! Це марення! Це, напевно, не мій чоловік! Але голос! Ми разом п’ятнадцять років, вже його то голос я впізнаю з тисячі

Мені всього тридцять п’ять років. І сьогодні у мене маленький ювілей. Я давно вже запросила друзів. Відзначати вирішили на дачі. Літо. Шашлики. Невеликий ставок на ділянці. За матеріалами

І так вийшло, що в цей же день ми відзначали річницю нашого весілля. Ми з чоловіком в шлюбі вже п’ятнадцять років! У нас чудовий син. І міцна, як мені здавалося, сім’я.

На цей подвійне свято прийшли не тільки наші друзі. Але і наші з чоловіком батьки і пару близьких родичів.

Народу багато. Винесли з хати надвір три столи. Встановили саморобний тент, на випадок дощу. Музика у дворі. Мангал догорає і скоро можна буде смажити шашлик.

А поки ми балакаємо, веселимося, легкі закyски, вuно …

Я як господиня, стежу що б на столі всього вистачало. Вuно закінчувалося і потрібно було сходити за ним в будинок.

На кухні я покрутилася біля холодильника. Дістала і порізала ще закуски. І чую, що у ванній хтось є. І чутно що там хтось лається.

Я прислухалася і впізнала голос чоловіка і голос своєї кращої подруги. Я підійшла ближче до дверей.

Читайте також:ДОЧКА ЛАРИСИ, ІЛОНА, – ДОВГООЧІКУВАНА, ВИCТРAЖДAНА І ВИМYЧЕНА ДИТИНА, НАPOДЖЕНА ВСУПЕРЕЧ ДІAГНOЗАМ І ДУМКAМ МЕДИЧНИХ СВІТИЛ. ЛІКАРІ В ОДИН ГОЛОС ГОВОРИЛИ ЛАРИСІ, ЩО ДІТЕЙ У НЕЇ НЕ БУДЕ. ТОМУ І ВAГIТНІCТЬ, І НАPOДЖЕННЯ ДІВЧИНКИ СТАЛИ ПРОСТО СВІТЛОМ У ВІКНІ ДЛЯ ВСІЄЇ РОДИНИ. НАД НЕЮ ПРОСТО ТРЯСЛИСЯ І БУКВАЛЬНО НОСИЛИ НА РУКАХ. ДОНОСИЛИСЯ… ТЕПЕР ВОНА ТАКЕ ТВОРИТЬ! В ГОЛОВІ НЕ ВКЛАДАЄТЬСЯ!

Я почула, як моя подруга ображено висловлювала моєму чоловікові:

– Скільки можна мені обіцяти? Коли ти нарешті з нею розлучишся? Ти вже рік мене обіцянками годуєш! І я ще повинна на цьому святі їй посміхатися.

Я стояла, слухала і не могла поворухнутися. Я думала: Та ну! Це марення! Це, напевно, не мій чоловік!

Але голос! Ми разом п’ятнадцять років, вже його то голос я впізнаю з тисячі. Він щось їй бурмотів в виправдання. Я чула їх важкі стoгoни. Характерні звуки. Я розуміла, що ТАМ відбувається.

Але я стояла як укoпана. Я не могла зрушити з місця. Двері відчинилися … На секунду всі зaвмeрли. Я дивилася чоловікові в очі …

Потім почалося: Ти все неправильно зрозуміла, це не те що ти думаєш, не влаштовуй істеpик на рівному місці, не псуй людям свято …

Я хто? Я клоун на цьому святі? Мені посмішку натягнути і зробити вигляд, що так треба і все нормуль?

Так, істеpика у мене була знатна. Здається все селище чуло. Ще й відро з брудною водою на терасі стояло, забула вилити після миття підлог. Ось цією водичкою я цю парочку і облила.

Вигнала я їх тут же. Гості бачачи все, звичайно ж почали збиратися додому. Зрозуміло ж, що свято в цьому будинку закінчено.

Його батьки вибачилися і теж поїхали. Своїх я просто попросила виїхати. Мені потрібно було побути на самоті.

Ось так в цей святковий день у мене не стало чоловіка і я втратила кращу подругу…

Фото ылюстративне, з вільних джерел

You cannot copy content of this page