fbpx
Суспільство
Складна розмова, або як говорити з дітьми про смeрть

Малюків недаремно називають “чомучками”. Їх цікавить усе. А часом своїми запитаннями вони заганяють нас у безвихідь. Особливо важко знайти правильну відповідь на запитання, яке рано чи пізно чують усі батьки: “Мамо, а чому люди вмирають?” і “Мамо, а я теж колись помру?” Втім, навіть якщо дитина не поставила вам такого запитання, то це ще не означає, що воно її не хвилює. На жаль, більшість батьків не готові до такої розмови. Хоча неправильна відповідь або ігнорування проблеми може стати причиною дитячих неврозів і нав’язливого страху смeрті.

Коли виникає запитання?

Інтерес до такого явища, як смeрть, не з’являється в дитини нізвідки. Зазвичай цьому передує втрата когось із близьких або знайомих. Але малюк може просто побачити собаку, яку збила машина, чи звернути увагу на сцену у фільмі… Найчастіше це відбувається у віці три-п’ять років. Саме в цей час малюк починає усвідомлювати, що все живе вмирає.

Дуже важливо зрозуміти, що саме спонукало дитину до такої розмови. Якщо це втрата когось близького, яку малюк переживає важко, потрібно так побудувати розмову, щоб не травмувати дитячої психіки зайвими подробицями. Ваша мета – заспокоїти, розповісти про смeрть як про позбавлення від хвороби (якщо померлий чоловік хворів) чи як про логічне закінчення щасливого життя (якщо померла літня людина). Тож треба зорієнтуватися, залежно від ситуації. Якщо ж малюк запитує з цікавості, можливо, його задовольнить загальна відповідь, а докладніше до цієї теми можна повернутися, коли він підросте.

Навіщо розповідати малюку про смeрть?

А справді, навіщо? Можливо, краще, щоб іще декілька років він пожив безтурботно, не замислюючись над такими речами. Якщо побачите під час прогулянки мертву пташку, можна сказати, що вона втомилась і спить, а дідусь, який помер нещодавно, просто поїхав за кордон на лікування. Можна, та чи потрібно… Якщо дитина зрозуміє, що ви обманюєте, то почне нервуватись, намагатиметься з’ясувати все самостійно і ще більше налякається.

Окрім того, як це не парадоксально на перший погляд, страх смeрті потрібний дитині. Він вмикає механізм самозбереження. Знаючи, що життя не вічне, що від деяких речей люди вмирають, малюк замислюватиметься над наслідками своїх вчинків і над можливою небезпекою.

Не ухиляйтесь від розмови

Якщо дитина запитує про смeрть – значить це її хвилює і вона готова почути відповідь. Якщо запитання застало вас зненацька і ви не готові дати відповідь, спробуйте відтермінувати розмову (“Ми неодмінно поговоримо про це, але після прогулянки”), АЛЕ НЕНАДОВГО. Бо за час, поки ви “готуєтесь”, малюк може сам собі понавигадувати таких відповідей або нафантазувати такого, що ніякі розмови не переконають і не заспокоять його, особливо, якщо він зауважить, що ви розгубились чи налякались. Побачивши мамин страх, дитина може вирішити, що і їй потрібно боятися.

Говоріть чесно

Розкажіть усе, як є. Що рано чи пізно вмирає кожен, що коли-небудь умре і мама, і тато, і сама дитина. Але наголосіть, що, найімовірніше, це станеться ще нескоро.

Розповідь може буде приблизно такою: “Спочатку ти підеш до школи і там навчатимешся довго-довго, значно довше, ніж ти вже прожив. Потім, мабуть, вступиш до інституту, а там теж потрібно довго навчатись. А може, ти підеш одразу працювати, ти дорослішатимеш, а на це теж потрібно багато часу. Станеш високим, як тато, закохаєшся, одружишся. А перед тим, як одружитися, ви зустрічатиметесь, також довго, щоб добре вивчити одне одно. Потім нарешті ви одружитесь. Від так у вас народяться дітки. Вони знову ж таки будуть довго-довго рости. Ви їздитимете відпочивати, вони ходитимуть у дитячий садочок, і ти з ними бавитимешся. А потім вони підуть до школи. А тоді у вас народяться онуки. Дивись, у нас з татом ще онуків немає, і нам ще довго-довго на них чекати, а тобі ще довше. І тільки потім, коли ти будеш уже зовсім-зовсім старенький, через багато-багато років, коли ти станеш таким старенькими, як сусідський дідусь (або бабуся – наведіть приклад дуже старенької людини, яку дитинча знає чи бачило в кіно), ось тоді життя й закінчиться. Але цього не треба боятися. Це станеться ще дуже і дуже нескоро…”

Отже, стрижнем розмови має стати те, що попереду ще багато-багато років ЖИТТЯ, саме про це говоріть довго, а тоді коротко скажіть про смeрть.

Не приховуйте від дитини, що інколи трапляється так, що вмирають і молоді люди від хвороб або від нещасних випадків. Заодно наголосіть, що треба себе берегти, лікуватися, коли захворієш, і бути обережним. Тут можете відразу перевести розмову на мультфільми, щоб трішки розрядити атмосферу. До прикладу, поясніть, що це лише в мультфільмах Джері може запхати хвіст багатостраждального Тома в тостер чи дати йому проковтнути вибухівку, а Том уже за хвилину як ні в чому не бувало й далі ганяється за капосним мишеням. У реальному житті такого не буває, і це небезпечно. Тому варто бути обачним і зважати на себе та інших.

Говоріть доступно

Розповідайте просто і зрозуміло. Не вдавайтеся до зайвих фізіологічних подробиць. Якщо дитині це буде цікаво, вона перепитає сама. Якщо ви вірите в Бога, то саме час пояснити синові чи дочці, що вмирає лише тіло, бо душа безсмeртна. Коли людина вже старенька, то вона втомлена, її все болить. І вона помирає. Тіло кладуть у домовину й ховають на кладовищі. На могилі садять квіти, світять свічечки, а душа людини продовжує своє існування. Вона йде до Бога (чи стає зірочкою або живе на хмаринці, живе в нашому серці, можете використати ту версію, яка відповідає вашим релігійним переконанням), де їй дуже добре, і звідти продовжує посилати нам свою любов.

Придумайте історію, яка буде зрозуміла дитині, яка заспокоїть її, але при цьому намагайтесь не занадто давати волю фантазії і не вигадувати того, що не існує. До прикладу, не гарантуйте, що хтось із померлих рідних обов’язково насниться малюкові. Постарайтеся, щоб дитина ставилась до смeрті як до природного процесу, пов’язаного не з болем і стражданнями, а з початком іншого існування, кращого і вищого. Ще раз нагадаю, акцентуйте увагу малюка на тому, що, перш аніж померти, він проживе довго і щасливо, що ви ще довго-довго будете разом.

Іще одна серія запитань дитини, очевидно, буде пов’язана з ритуалом похорону. Постарайтеся так само повно і доступно розповісти, як усе відбувається, пояснити, що люди плачуть не тому, що їм шкода померлого, а тому, що сумують, що більше не побачать його. Можливо, незайвим буде зазначити, що в деяких країнах похорон – це свято, на якому всі радіють і веселяться.

Як не треба розповідати?

Оманливо-заспокійливо. Не можна говорити дитині: “Ти ніколи не помреш” або “Ти виростеш і придумаєш ліки проти смeрті”.
Не потрібно використовувати метафори, на кшталт “пішов від нас”, “заснув вічним сном”. Дитина сприйме ці слова буквально і потім боятиметься розлук (якщо дідусь пішов від нас і не повернувся, то мама, йдучи, теж може не повернутися) або боятиметься засинати, тому що в неї з’явиться страх не прокинутися. Водночас грамотно підібрані порівняння іноді допомагають малюкові легше усвідомити, що відбувається. Можететакож придумати гарні легенди, до прикладу, що, коли на небі з’являється веселка, це нам усміхається бабуся, а от зірочка – це дідусева любов.
Будьте готові до того, що після розмови поведінка дитини може змінитись, що вона ще довго може щось уточнювати. Що бавитиметься в похорони, особливо, якщо на ньому побувала. Може запитувати: “А від цієї ранки можна померти? А якщо тато застудився, то він помре?” Не смійтеся і не сваріть малюка, навіть якщо його запитання вас уже дратують. Краще використайте ці розпитування з користю, відповідайте порівнюючи: “Від того, що ти стрибнув із табуретки, ти не помреш. Але от якщо вистрибнеш із вікна, то вже точно помреш. Тому ніколи не залазь на підвіконня!”

Уважно стежте за поведінкою свого чада. Якщо малюк боїться засинати, замкнувся в собі, погано спить уночі – значить його й далі щось тривожить. Поспілкуйтесь із дитиною ще раз. Дуже часто допомагає під час таких розмов казкотерапія. Можливо, вам стане у пригоді ось така казочка про пригоди насінинки.

Читайте також: СВЯЩЕНИК РОЗПОВІВ ВРАЖАЮЧУ ПРАВДУ ПРО ЧЕРВОНУ НИТКУ НА ЗАП`ЯСТІ

Джерело.

Related Post