Суспільство
Сповідь батька. Я прикушу свій язик і буду справжнім батьком!

Послухай, сину. Я вимовляю ці слова, коли ти спиш; твоя маленька рука підкладена під щічку, а волосся злиплося на вологому лобі. Я прокрався в твою кімнату. Кілька хвилин тому, коли я сидів і читав газету, мене накрила важка хвиля каяття. Я прийшов до твого ліжка з усвідомленням своєї провини.

Ось про що я думав, сину: я зірвав на тобі свій поганий настрій. Я насварив тебе, коли ти одягався, щоб йти в школу, бо ти тільки доторкнувся до свого обличчя мокрим рушником. Я відчитав тебе за те, що ти не почистив свої черевики. Я сердито закричав на тебе, коли ти кинув щось зі свого одягу на підлогу.

За сніданком я теж до тебе чіплявся. Ти пролив чай. Ти жадібно ковтав їжу. Ти поклав лікті на стіл. Ти надто густо намазав хліб маслом. А потім, коли ти пішов пограти, а я поспішав на поїзд, ти обернувся, помахав мені рукою і крикнув: «До побачення, тату!». Я ж насупив брови і відповів: «Розправ плечі!»

Потім, в кінці дня, все почалося знову. Йдучи по дорозі додому, я помітив тебе, коли ти на колінах грав в кульки. На твоїх панчохах були дірки. Я принизив тебе перед твоїми товаришами, змусивши йти додому попереду мене. Панчохи дорого коштують – і якби ти повинен був купувати їх на власні гроші, то був би більш акуратним! Уяви тільки син, що це говорив твій батько!

Пам’ятаєш, як ти увійшов потім до кімнати, де я читав, – несміливо, з болем у погляді? Коли я мигцем глянув на тебе поверх газети, роздратований тим, що мені завадили, ти в нерішучості зупинився біля дверей. «Що тобі потрібно?», – різко запитав я.

Читайте також: Сповідь. Ми вимолили сiмейне щастя

Ти нічого не відповів, але рвучко кинувся до мене, обійняв за шию і поцілував. Твої ручки стиснули мене з любов’ю, яку Бог вклав у твоє серце і яку навіть моє зневажливе ставлення не змогло висушити. А потім ти пішов, дрібочучи ніжками, вгору по сходах.

Так ось, син, незабаром після цього газета вислизнула з моїх рук і мною оволодів жахливий, нудотний страх. Що зі мною зробила звичка? Звичка чіплятися, сварити – така була моя нагорода тобі за те, що ти маленький хлопчик. Адже не можна сказати, що я не любив тебе, вся справа в тому, що я очікував занадто багато від юності і міряв тебе міркою свого віку.

А в твоєму характері так багато здорового, прекрасного і щирого. Твоє маленьке серце таке ж велике, як світанок над далекими пагорбами. Це проявилося в твоєму стихійному пориві, коли ти кинувся до мене, щоб поцілувати мене перед відходом до сну. Ніщо інше не має сьогодні значення, сину.

Я прийшов до твого ліжка в темряві і, присоромлений, схилив перед тобою коліна! Це слабке спокутування. Я знаю, ти не зрозумів би цих речей, якби я тобі сказав усе це, коли ти прокинешся. Але завтра я буду справжнім батьком! Я буду дружити з тобою, страждати, коли ти страждаєш, і сміятися, коли ти смієшся. Я прикушу свій язик, коли з нього буде готове зірватися роздратоване слово. Я постійно буду повторювати як заклинання: «Він же тільки хлопчик, маленький хлопчик!»

Боюся, що я подумки бачив у тобі дорослого чоловіка. Проте зараз, коли я бачу тебе, сину, який стомлено зіщулився в ліжечку, я розумію, що ти ще дитина. Ще вчора ти був на руках у матері і голова твоя лежала на її плечі. Я вимагав занадто багато, дуже багато.

Читайте також: Сповідь. Я торгувала смертю

Джерело.

Реклама

Related Post

facebook