fbpx
Суспільство
Сповідь. Побитий, ледь дихаючи, він лежав серед кімнати

Коли згадую те пекло, сльози самi навертаються на очi. Тодi менi не хотiлося жити…

Напевне, бути наркоманом важко. Але мати сина-наркомана – набагато важче. Коли рiдний син обкрадає свою матiр, аби купити чергову порцiю наркотикiв, i притiм погрожує, то життя обривається. Важко пiдiбрати слова, аби передати все, що сталося. Коли згадую те пекло, сльози самi навертаються на очi. Тодi
менi не хотiлося жити…

День народження Сашка став для мене найщасливiшим днем у моєму життi. Усю свою любов та сили я вiддавала своєму маленькому чуду. Я виховувала сина так, як мене вчила мама. Iнколи була строгою, а деколи закривала очi на його витiвки.

Сашко рiс розумним i добрим хлопчиком, але в пiдлiтковому вiцi вiн раптово змiнився. Кажуть, з ким поведешся, того й наберешся. Цi слова про нього. Вiн потрапив у погану компанiю, де тiльки знали горiлку, “траву” i бiйки.

Спочатку вiн просто дружив з “поганими” хлопцями, а потiм i сам став таким. Про серйознi витiвки мого хлопчика я дiзналася, коли вiн уже був в 11-му класi. Класний керiвник Сашка зателефонував менi i сказав, що мiй син нюхає клей. Я ж не зрозумiла одразу, про що йдеться. Як це – “нюхати клей”? Думала, що то якiсь витiвки хлопчакiв, сподiвалася, що побавляться i перестануть. I справдi, пiсля скандалу вдома Сашко пообiцяв, що бiльше такого не повториться. Але своєї обiцянки вiн так i не дотримав. Не знала я тодi, що, окрiм клею, моя дитина спробувала i наркотики…

Син закiнчив школу i вступив до унiверситету. У майбутньому мав стати програмiстом. Дуже йому подобалося працювати з комп’ютерами. Я ж радiла, що нарештi мiй хлопчик знайде собi iншу компанiю, яка не цiкавитиметься спиртним чи наркотиками.

Першi тижнi навчання для Олександра минули спокiйно. У вихiднi вiн приїжджав додому i розповiдав, як усе в нього добре i що менi не треба хвилюватися. Я вiрила йому, але неспокiй мене не покидав…

Та й недаремно я переймалася. Уже пiсля першої сесiї менi зателефонували з унiверситету i сказали, що мого Сашка вiдраховано через те, що вiн не з’являвся на пари протягом шести мiсяцiв. I як таке може бути?! Мiй синочок розповiдав про своє успiшне навчання, приїжджав веселий, переконував, що має хороших друзiв, а тут – вiдрахування!

Того ж дня я сама вирiшила на власнi очi побачити життя сина. Про мiй вiзит вiн i не здогадувався. Я приїхала до нього на квартиру. Дверi були вiдчиненi, тож я поспiхом зайшла до кiмнати. Картина, яка постала перед очима, залишиться у моїй головi до кiнця життя. Сашко побитий, напiдпитку, лежить, ледве дихаючи, посеред пiдлоги. Я одразу ж викликала “швидку”. А поки син перебував у лiкарнi, я вирiшила дiзнатися, що сталося.

Як з’ясувалося, Сашко був по вуха в боргах через наркотики. Його друзi розповiли, що вiн покинув навчання задля того, щоби працювати i мати грошi на чергову порцiю. Мiй хлопчик заборгував велику суму якимось крутим авторитетам, тож саме вони його побили ледве не до смертi.

Я забрала сина додому. Та через кiлька днiв сама ж про це й пожалiла. Сашко знову шукав, що б то покурити чи яку таблетку припасти. Згодом вiн став красти в мене грошi, а потiм почав їх вимагати в мене.

У той момент менi так не вистачало мого чоловiка, який помер вiд важкої хвороби, коли Сашковi було лише десять рокiв… Зiзнаюся, тодi в мене почали опускатися руки. Рiдний син мене обкрадає, щодня приходить “пiд мухою”. Вiд нього вiдцуралися всi: друзi, дiвчата, якi колись йому подобалися, рiднi.

Єдине, що менi залишалося, це звернутись до Бога. Якось у недiлю, поки Сашко вдома вiдходив вiд попереднього гуляння, я пiшла до церкви. У храмi впала на колiна i почала щиро молитися. Я просила Господа, аби вiн врятував мого сина. Я нiколи не вважала себе побожною жiнкою, але тiєї митi менi хотiлося молитися. I Бог почув мої молитви. Через кiлька днiв Сашко впав передi мною на колiна i сказав, щоб я завела його до лiкарiв, якi б могли йому допомогти.

Читайте також: ЧОЛОВІК ПРОГРАВ НАС ІЗ СИНОМ У КАРТИ

Ми одразу ж розпочали курс лiкування. Щоденнi розмови в реабiлiтацiйних центрах та прийоми лiкiв допомогли моєму хлопчику. I ще з того часу я не перестаю молитися. Мiй синочок зцiлився. Через рiк вiн уже й згадувати про наркотики не хотiв. Олександр вступив знову на навчання, знайшов кохання свого життя i навiть влаштувався на роботу. Нинi я вже виховую онука.

Часто думаю, що я зробила не так. I нарештi зрозумiла — тодi я не молилася, не просила Бога, аби вiн оберiгав мою сiм’ю, за що гiрко поплатилася. Та тепер я щодня звертаюсь до Бога i молюся за свою родину, за сина, невiстку й онука. Бо справдi повiрила в Бога i знаю, що Вiн допомагає всiм, хто щиро просить. Просто треба навчитися вiрити.

Галина, 43 роки, м. Луцьк

Джерело.

Related Post

facebook