fbpx
Суспільство
Сповідь. Я торгувала смертю

Я добре розумiла, що не лiкар винен у тому, що нинi мiй похресник помирає. Це моя, моя провина!

“Чи тобi не соромно? – якось спитала мене напарниця Оксана, виявивши у шухлядi препарат без лiцензiї.

Ти ж не знаєш, де тi лiки робили, хто саме, якi складники використовували”. Але я лише вiдмахнулася: “Та все нормально! Нiхто ж за рiк до нас не звернувся, не пожалiвся!”

Нi, менi не було соромно. Я вважала, що соромно має бути власницi нашого аптечного кiоска Тетянi Дмитрiвнi, котра платить нам мiзерну зарплатню. Дванадцять годин я вистоюю на ногах за мiнiмальну ставку i смiшнi вiдсотки вiд продажу, заробляючи вiд сили 1800 гривень на мiсяць!

Чи можу вижити на такi кошти iз сином-школярем i вже немолодою мамою? Вiд чоловiка алiментiв уже давненько немає, та й сам вiн невiдомо в яких краях. Тож мушу крутитися, аби заробити копiйку. Таке рiшення далося менi, повiрте, нелегко.

Два роки я працювала чесно, копiйки зайвої з каси не взяла. Але нi тобi премiї, нi пiдвищення зарплати. Невдячною була наша власниця! Я навiть пропонувала їй зi мною на пару працюват: мовляв, чому ми не можемо пiдторговувати БАДами? Тихенько, з-пiд поли, не привертаючи уваги. Є у мене знайомий, привозить їх з Китаю, усю свою родину i сусiдiв лiкує.

Але Тетяня Дмитрiвна лише губи скривила: “Ти, Лесю, дипломований фахiвець, а вiриш у цю маячню. Ефективнiсть БАДiв не доведена, а офiцiйна медицина їх не схвалює. Дозволу з управлiння ми не отримаємо. А ризикувати бiзнесом на “лiваковi” я не буду. А тебе спiймаю на цiй справi – вижену, затям це!

” Не впiймала! Я майже нiколи не пропопонувала препарати пiдозрiлим покупцям. “Ой, ви знаєте, у мене ще має бути iмпортний препарат, натуральний, на травах, – припрошувала я якусь бабусю або домогосподарку.

Ось, є! Спецiально вас чекав”. У накладнiй цих препаратiв не було, я тримала один-два флакони у своїй сумочцi. I за тиждень менi завжди вдавалось продати кiлька препаратiв та заробити додатковi 300 – 400 гривень. Але що це за грошi?

Якось до нас завiтав поважний чоловiк, назвався промоутером. Звали його Мироном. Вiн пропонував популярнi лiки – проти тиску, застуди, серцевi препарати, якими ми теж торгували. Але правив за них дуже мало – менш як 30% наших цiн.

Сказав, щоб я не хвилювалася, то не фальшивi, а лише конфiскованi лiки. Мовляв, має “канал”, за безцiнь бере їх. Шкода, щоб добро пропадало. А ми з ним можемо заробити непоганi грошi. Я погодилася.

Лесю, що це?- моя напарниця Оксана витягує з холодильника упакування iн’єкцiй. Актовегiн, хiба ти не бачиш, – вiдповiдаю. Бачу, але маркування на ампулах не вiдповiдає тому, що в наших паперах. I лiцензiї не бачу.

А, перестань. Мабуть, Тетяна щось наплутала. То я зараз їй зателефоную. Стривай, не треба! Оксана пильно глянула менi в очi: Лесю, не бреши. Перед тим те саме було з кетоналом, а ще iз сиофором i нурофеном. Звiдки ти береш “лiвак”? Чи тобi не соромно? Ти ж людськими життями ризикуєш! Її слова мене не на жарт розсердили.

Ти ще надто молода, щоб мене повчати, вiдповiла їй.

Це абсолютно нормальнi лiки, розумiєш? Невже ти думаєш, що я можу бажати людям зла? Оксано, так, я беру трохи “лiваку”. Але працюю з надiйною людиною. Хоч раз хтось iз покупцiв прийшов до нас зi скаргою, повернув лiки? Нi.

Ось бачиш. Усе гаразд.

 Але ж ти не можеш знати напевне, де тi лiки виготовляють, в яких умовах, що у них кладуть.

А ти думаєш, що на заводi не крадуть i дотримуються рецептури? Ага, вже! Урештi, Оксано, якщо тi лiки й справдi фальшують, це не мiй грiх. Я лише продаю, а не виготовляю. Здогадувалася, що тобi це не сподобається, тому до компанiї не брала. Але якщо хочеш.

 Не хочу.I якщо ти все не розповiси Тетянi, я зроблю це сама.

Оксана не жартувала, я бачила по нiй. Довелося бити на жаль: – Тобi легко говорити у тебе дiтей немає, батьки заможнi. А я мушу викручуватися. Вiталик за зиму двi пари черевикiв зносив, не напасешся на нього. У мами серце хворе, на лiках сидить. Собi я вже три роки не можу нової куртки купити. Що ми тут бачимо з тобою щодня, крiм дiдусiв i бабусь, якi приходять, штуркають себе у живiт зi словами: “Тут у мене щось заболiло, дайте пiгулки, але недорогi”.

Читайте також:Мудра притча про те, як важливо знати СОБІ ціну

Крутимося вiд ранку до вечора, мов бiлка у колесi, а скiльки Тетяна нам платить? Утiм, якщо хочеш – розповiдай. Що ж, виженуть мене з роботи, мiй син тобi подякує. Ти його, Оксано, годувати будеш?

Обличчя Оксани стало сумним. Вона трохи подумала i врештi запропонувала: -Лесю, хоч ти i старша за мене, але вчиняєш дуже погано. Ми не цеглою торгуємо, а лiками. I я не хочу, аби чиєсь життя обiрвалося лише тому, що ти хочеш заробити зайву копiйку. Ще й мене пiдставляєш, бо ж не придивляюся особливо до маркування.

Домовмося: я нiчого Тетянi не скажу, а ти припиняєш спiвпрацю iз тим своїм чорним дилером.

Гаразд? Я заприсяглася, що бiльше такого не повториться. Але насправдi i думки не було про те, аби вiдмовитись вiд “золотої жили”. Вiд того дня стала дуже обережною. Не дiлитимуся тонкощами, але навчилась пiдробляти накладнi або виписувати фальшивi. Ну, i з маркуванням Мирон допомагав – комар носа не пiдточить. Одне слово, Тетяна нi про що не дiзналася, а Оксана вiрила, що я працюю чесно. Сказати, що я дуже нажилася на тих махiнацiях, не можу. Але все ж уже не дововодилось рахувати кожну копiйку.

А позаторiк я навiть наскладала трохи грошей i повезла сина до моря, у Болгарiю. Тi два тижнi в Албенi видалися раєм! Але по поверненнi додому на мене чекала тривожна новина. “Сергiйко в лiкарнi,  з порога ошелешила мама.

Ми з Наталею нiчого тобi не казали, не хотiли вам iз Вiталиком вiдпочинок псувати”. Сергiй був сином моєї старшої сестри, а менi доводився не лише племiнником, а ще й похресником. Я його змалечку бавила, вiн менi мов рiдний син, нiколи не робила рiзницi мiж Сергiєм i Вiталиком.

Зараз Сергiй уже дорослий, перший курс iнституту закiнчив. Красень, баскетболом займається!

А що з ним сталося, мамо?

Та застудився, кашляв. Лiкар сказав, що бронхiт. Якiсь пiгулки прописав. Але Сергiйковi не полегшало, три днi їх приймав, а температура не спадає, тримається 37,5. Тодi почали вже колоти антибiотики. Чотири днi прокололи, а йому вночi температура аж до 39 градусiв пiдскочила.

Наталя “швидку” викликала, до лiкарнi Сергiйка забрали. Зробили знiмок, а там  гнiйна пневмонiя. У реанiмацiї вiн тепер, роблять йому штучну вентиляцiю легень. Добре, що ти приїхала, бо ми з Наталею собi мiсця не знаходимо. Вона бiля нього зараз.

А що йому кололи вдома, мамо?

Та не плач, прошу тебе!

 Стривай, зараз згадаю. Цета… цефа… Цефатоксин? Точно! Наталя його в твоїй аптецi купила.

Що?! Мамо, та у моїй кiмнатi цiла коробка з нормальними лiками, чому ти не дала їх Наталi? – закричала я у розпачi.

Та я пропонувала, Лесю. Але Наталя подякувала i сказала, що вже купила все потрiбне. Ти ж знаєш свою сестру, вона не любить щось у нас просити. Каже, не знала, що ти у вiдпустцi, пiшла до аптеки, а там Оксана за прилавком. То вона їй i продала. Але до чого тут лiки, Лесю? То лiкарi в усьому виннi, дiагнозу правильного не поставили вiдразу. I лiкували Сергiйка неправильно. Неуки, понакуповували дипломiв, а самi нiчого не знають! Я кажу Наталi, щоб подала до суду на нашого дiльничного терапевта, а вона лише плаче.

Читайте також:11-річний школяр підпалив себе заради популярності в Інтернеті

Каже, чим це допоможе Сергiєвi.

Знаєте, я ледь не зомлiла, коли почула це. Бо добре розумiла, що не лiкар винен у тому, що мiй похресник у такому станi. Це моя, моя провина! Ще перед вiдпусткою Мирон принiс менi п’ять упакувань цефатоксину. Я пiдробила накладнi й поклала цi лiки до холодильника. А п’ять упакувань з тих, якi Тетяна замовляє прямо iз заводу, забрала додому. Чому я так зробила? Бо хотiла, аби Оксана за мою вiдсутнiсть продала саме Мироновi лiки. Потiм, думала я, коли приїду, знищу ту накладну i вже продаватиму Тетянинi лiки.

Свiжа копiйка пiсля вiдпустки завжди потрiбна. Я не сумнiвалася, що саме той антибiотик вiд Мирона i купила моя сестра. Що було в тих ампулах насправдi. А хiба я знаю? Може, дешевий i недiєвий препарат. А може, старий препарат, у якого вийшов термiн придатностi, на ампулах “перебили” дату?

Якщо Сергiйко помре, це буде моя i тiльки моя провина. Бо я знала, що чиню погано. Але жага наживи заслiпила мене. Господи, що я наробила?! Скiльком людям нашкодила, хто ще став жертвою такого “лiкування”? Я завжди заспокоювала себе думкою, що нiхто не приходить зi скаргами, а отже, Мироновi лiки, хоч, може, i фальшивi, але ж дiють.

Але Наталя теж не хоче скаржитися на дiльничного, хоч i вважає його винним. Каже, що це дасть? Так i мої покупцi, напевне, думають: лiкар винен!

“Ефект плацебо!” — посмiювалася я подумки з людей, подаючи їм через вiконце тi “некориснi препарати”. Це той дивний випадок, коли людина вiрить, що отримує сильний препарат, а вживає аскорбiнку. Але обдурений органiзм чомусь дослухається i бореться iз недугою.

Платiть, якщо маєте зайвi грошi! Що я поганого зробила? Ви ж здоровi, мов коняки, лише шукаєте собi болячки! Таке ж плацебо отримав тепер замiсть належних лiкiв мiй племiнник.

I тепер його життя висить на волосинi. Убивця – я.

Сергiйко, на щастя, вижив. Але це диво, кажуть лiкарi. У лiкарнi вiн пролежав шiсть тижнiв, двiчi у нього зупинялося серце. Моя сестра за цей час стала зовсiм сивою, а мама потрапила на лiкарняне лiжко з iнфарктом. Нi вона, нi Наталя не знають, що насправдi сталося. А я ношу свiй грiх у серцi й боюся з кимось подiлитися. А ще я раз i назавжди розпрощалася iз Мироном. Спiльного “бiзнесу” у нас бiльше не буде. Але скiльки ще провiзорiв працюють iз ним, я не знаю.

Читайте також:Породілля викинула немовля на мороз з шокуючою запискою

Джерело.

Related Post

facebook