Україна
“Трупи з вагонів діставали десятками”(відео)

Тридцять років тому, 6 листопада 1986 року, на станції Користівка Одеської залізниці сталася одна з найбільших залізничних катастроф радянського часу, що понесла життя 44 пасажирів.
В ту ніч напередодні святкування 69 річниці Великої Жовтневої Соціалістичної революції поїзда “Кривий Ріг-Київ” і “Київ – Донецьк” були забиті під зав’язку. Багато хто не могли дістати квитки і купували їх втридорога у перекупників. Пасажирський поїзд № 635 “Кривий Ріг-Київ” йшов під керуванням локомотивної бригади в складі 45-річного машиніста Олександра Галущенко, і його 26-річного помічника Анатолія Шишки.

Локомотивних бригад в депо не вистачало, і в черговий рейс Шишка відправився не виспалися.

Умови для повноцінного відпочинку у мене були відсутні, – зізнавався Анатолій Шишка – Я знімав однокімнатну квартиру, сім’я з двома дітьми жила в тісноті. Типових вихідних як у всіх людей, у нас не було, відпочивали за графіком. Багато було і переробок, це ж був чорнобильський рік і ми працювали понаднормово, евакуюючи людей . Перед поїздкою на 635-му я дві ночі теж провів на роботі.

Спочатку поїзд вів машиніст Галущенко, потім він довірив управління Шишці, щоб той пройшов практичну обкатку на отримання прав керування електровозом. Шишка їхав кілька останніх поїздок помічником. Далі він повинен був виходити в рейс самостійно як машініст. Вібрація і монотонний шум незабаром зморив машиніста Галущенко. Локомотивні бригади знають, що якщо хтось із двох починає засинати, то “заражає сном” і іншого. Слідом за Галущенко задрімав і його помічник Шишка .

З рації пролунав істеричний крик

Розв’язка шляхів на станції Користівка Кіровоградської області складна. Якийсь час поїзди практично йдуть лоб в лоб, а потім розходяться кожен по своєму з’їзду. О третій годині ночі некерований поїзд, не зупинившись на заборонний сигнал світлофора, розрізав стрілку і в’їхав на другий шлях, на маршрут зустрічного швидкого поїзда №38 “Київ – Донецьк” під назвою “Угольок”.

На ділянці криворізький і “Угольок” з’явилися одночасно, – згадувала чергова по станції. – Диспетчер дав команду першим пропустити швидкий донецький. Я двічі викликала машиніста криворізького поїзда. Але той мовчав. Коли я викликала його в третій раз, раптово загорілися всі лампочки на диспетчерському пульті, а з рації пролунав істеричний крик.

– Коли ми підходили до станції Користівка, і на світлофорі на секунду загорівся жовтий, я відразу ж доповів про це машиністу, – розповідав помічник машиніста поїзда “Київ – Донецьк”.  Він скинув швидкість приблизно до 50 кілометрів на годину. Маршрутний світлофор ми проїхали зі швидкістю близько 40 кілометрів. Я помітив, що з третього шляху на станцію заходить поїзд, і, щоб не зліпити один одного, перемкнув прожектор на тьмяне світло. При подібному “схрещенні” поїздів на станції Користівка, якщо зустрічний поїзд приймається на третій шлях, то світло його прожектора повинен трохи відхилитися. Але світло в сторону не йшов. Це означало тільки одне: другий поїзд мчить нам прямо в лоб!

“Люди гинули цілими сім’ями”

Машиніст “Уголька” екстрено загальмував. Але було пізно.

Коли на станцію примчали карети швидкої і рятувальники, очам відкрилася страшна картина. Один локомотив злетів прямо на дах іншого. З вагонів, зім’ятих в гармошку, долинали крики і стогони.

Я був один з перших, хто прибув на місце події, – згадував екс-голова Кіровоградського облвиконкому Володимир Желіба, який керував рятувальними роботами. Автору цих рядків кілька років тому вдалося розшукати Володимира Желіба, який закінчив свою кар’єру на посаді Надзвичайного і Повноважного посла України в Республіці Білорусь, і жив уже в Києві. (На жаль, Володимир Іванович помер в 2013 році). – Я побачив, що трясеться від нервового стресу машиніста поїзда “Київ – Донецьк”. Це був худенький хлопець років двадцяти семи. Пасажири його поїзда практично не постраждали. Весь удар на себе взяли перші вагони криворізького. Особливо перший загальний, в який набилося 138 осіб, в основному, студентів. А ось в поштовому вагоні цього поїзда, який знаходився між локомотивом і загальним вагоном, два охоронці вціліли дивом, лише отримали поранення.

У поїзді їхав молодіжний загін, що йшов на ліквідацію наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Прибіг працівники станції принесли ломи і хлопці стали вибивати вікна вагонів і допомагати постраждалим вибратися назовні. Працювали два пожежні розрахунки і три відділення рятувальників. Вони ніяк не могли дістатися до затиснутого в спотвореному вагоні пораненого пасажира, який, вважаючи, що він приречений, кричав: “Добийте мене!”. Дивно, але той чоловік вижив.

Раптом до мене підбіг напівроздягнений людина. “Уявляєш, браток, якби не вийшов в тамбур покурити, мене б уже в живих не було!” – Хрипким голосом сказав він.

Люди гинули цілими сім’ями. Один з потерпілих втратив всю сім’ю – дружину, 17-річного сина і 11-річну дочку. Пам’ятаю 12-річного хлопчика, якого витягли зовні без єдиної подряпини. Дитину в поїзд посадили батьки в Кривому Розі, а в Києві його повинні були зустрічати родичі. “Мене звуть Коля Бондаренко, – сказав він. – Дядько, менi хочеться плакати, но я не буду. У мене всерединi все болить .”. На жаль, Коля помер. Трупи виносили з вагонів десятками. Пам’ятаю загиблу дівчину в ошатному платті: вона їхала в армію до нареченого в Чехословаччину виходити заміж.

Я дуже добре запам’ятав цей день, п’ятницю 7 листопада 1986 року, – розповідає житель Кривого Рогу Микола. Батьки були на кухні. Несподівано за кілька хвилин до початку трансляції параду з Москви яка починалася о 10.00, диктор Криворізького міського радіо повідомили: “Усім, хто проводжав своїх друзів, родичів чи знайомий 6 листопада. 1986 року поїздом №635” Кривий Ріг – Київ “Негайно зателефонувати за номерами  “. Далі йшли номери телефонів всіх виконкомів, відділень міліцій і бюро судмедекспертизи.

Країна, голосно святкувала річницю Жовтня, про все це не дізналася. Одна з найбільших залізничних катастроф радянського часу, в якій загинули 44 людини і було поранено близько ста, залишилася “непоміченою”.

Про трагедію обережно натякнули хіба що в Кривому Розі, – розповідав Володимир Желіба. Широко сповіщати про таких катастрофах в масштабі країни в ті роки було не прийнято. Це ускладнювало упізнання тіл. Особи загиблих найчастіше встановлювали за нікчемними даними. Місце проживання однієї до невпізнання знівеченої пасажирки без документів визначили по знайденому в кишені одягу тролейбусного талона, де був позначений місто Дніпропетровськ.

Читайте також:  У Києві правоохоронці затримали злочинця, який вбив чоловіка у тролейбусі

“Шукайте жінку”

“Заснулу” залізничників засудили на 15 і 12 років позбавлення волі. Від займаних посад звільнили ряд посадових осіб. Проте, колеги засуджених до цього дня вважають, що суд не з’ясував всю правду до кінця, і на лаву підсудних сіли не всі винні.

Справу розслідували якось вже дуже поспішно, як ніби поспішали скоріше відрапортувати, – розповів в бесіді зі мною один з колег машиніста Галущенко Юрій. Слідство тривало півтора місяця, суд – три дня. Громадського захисту у обвинувачених не було.

– У такому разі, хто ж винен?

– Шукайте, як то кажуть, жінку.

На користь версії “з жінкою” говорять і форуми залізничників.

“Вперше я почув цю версію через десь півтори доби після аварії, – пише відвідувач форуму” Крах по станції Користівка ОдЗ “. 38-й швидкий” Київ – Донецьк “йшов із запізненням. Чергова вирішила, що встигне прийняти 635- й криворізький, і зробила маршрут йому. Про це свідчить включений на деякий час жовтий вхідний сигнал для 38-го. Далі на підході до станції з’явився донецький поїзд. Старі машиністи пам’ятають, що це був один з тих швидких, за затримку якого добре “давали по шапці “. Забувши про криворізький 635-й, чергова переробила маршрут , щоб прийняти вже 38-й. Таким чином, червоний загорівся перед самим носом у 635-го .

Звичайно, машиніст криворізького потяги не мав права передавати управління на станції помічникові. І якби він був за пультом сам, можливо, блискавично б відреагував і встиг збити п’ять-сім кілометрів швидкості, зменшивши тим самим масштаб трагедії.

Усвідомивши масштаби катастрофи, чергова по станції намагалася кинутися з мосту, але її втримали. Пізніше черговий зв’язківець, зглянувшись над жінкою, у якої було троє дітей, відмотав лічильник перемикань сигналів. Все стало виглядати так, начебто бригада 635-го проігнорувала червоне світло. Після того як машиніст 635-го відбув покарання і влаштувався в той же депо майстром, в розмові з моїм батьком він стверджував, що в ту ніч він не спав “.

Читайте також: Шок! Немає слів! На якій техніці насправді воює українська армія (відео)

Джерело.

Related Post