Не так давно розлучилася, проживши в шлюбі 5 років.
Ініціатива була моєю. За матеріалами
Головна причина – ми з сином завжди були на останньому місці рейтингу його життя – спочатку батьки, потім друзі, потім знайомі, незнайомі, а далі і до нас черга доходила.
Завжди розраховувала тільки на себе, тому що не раз чула: «Твої проблеми – це твої проблеми».
Моя думка ніколи не грала ролі.
Зате претензій багато дуже було. (Ні, він не завжди був таким.
Став змінюватися, коли пішов працювати з офіційною роботи «в гаражі», де завів нове коло спілкування і, мабуть, змінив світогляд).
Останні рік-два просто мовчала, а потім настала та межа і я зважилася на розлучення. Скільки гидот я почула від нього і його сім’ї (хоча до цього мене «любили») … Потім покаяння, визнання в любові.
Ні, не подумайте, не повернулася, але пробачила. Нормально спілкувалася.
А вчора він прийшов до сина і з великою злoвтіхою повідомив, що у нього є дівчинка, а я так і буду нікому непотрібна, бо він може дозволити собі почати все заново, а я ні (це, звичайно, натяк на те, що нікому я не потрібна з дитиною).
І так стало гірко, що людина, з якою стільки прожито, якому сина наpoдила, бажає, щоб у мене в житті все було погано.
Я прям в якійсь прострації. Розумію, що розлучення було неминуче, але не знаю зараз як почати жити.
І справа не в необхідності мати поруч «штани», як зараз кажуть, я працюю і вмію заробляти (і в дeкрeті працювала), можу утримувати себе і сина на гідному рівні, виглядаю теж непогано, але впевненості немає.
Раніше танцювала, читала, в’язала – багато хобі було, а зараз загнала себе в 2 роботи і немає інтересу ні до чого.
То добре, щоб є син, шалено його люблю. Розумію, що історія стара як світ, просто потрібно було виговоритися.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
