fbpx
Без рубрики
Відомий поліглот Като Ломб: Як вивчити будь-яку мову

Угорська перекладачка і письменниця Като Ломб знала 16 мов, майже всі вивчила самостійно і постійно знайомилася з новими – наприклад, за іврит взялася вже в 80 років. При цьому вона була впевнена, що не можна ділити людей на тих, кому нові мови даються легше, і тих, кому це недоступно .

Публікуємо уривок з її книги «Як я вивчаю мови. Нотатки поліглота » , де на прикладі неіснуючого азільского вона ділиться своїм універсальним методом:

–  з чого почати,
– як не залишити і не померти від нудьги в процесі,
– чого не можна робити ні в якому разі.

Припустимо, я хочу вивчити азільску мову. Такої мови, звичайно, не існує. Придумала я її в цей самий момент, щоб узагальнити і підкреслити єдність мого підходу.

Для початку я пускаюсь на пошуки досить товстого азільского словника. Я ніколи не купую маленьких словників: досвід – не лише мій! Показує, що вони швидко стають непотрібними, все одно доводиться шукати великий словник. Якщо не можу дістати азільско-угорського словника, то намагаюся роздобути азільско-англійський, азільско-російський і т. д..

Спочатку використовую цей словник як підручник. Вивчаю по ньому правила читання. У кожній мові (а отже, і в кожному словнику) є досить велика кількість міжнародних слів. І чим більше словник, тим їх більше. Назви націй, країн, міст (головним чином тих, що поменше, назви яких не спотворені так званої традицією, тобто частим вживанням), а також «над’язикових» термінологія наук розкривають перед мною всі відносини між буквою і звуком в азільскій мові. (Пам’ятаю, що в російсько-англійському словнику, купленому мною в 1941 році, я перш за все відшукала моє ім’я – Катерина.)

Слова не вчу, тільки розглядаю їх: букви і звуки, вимірюю їх довжину, як якщо б мова йшла про кросворди. Поки я розбираюся з правилами читання, словник відкриває мені і інші «секрети» мови:

– починаю помічати, за допомогою яких засобів утворюються від одного кореня різні частини мови,
як дієслово стає іменником, іменник – прикметником, прикметник – наріччям і т. д.

Це тільки проба на мову, на смак , на дотик. Перше зближення з мовою, щоб потім подружитися.

Разом зі словником або відразу слідом за ним купую підручник і художню літературу на азільскій мові. Так як я Середній Учень, тобто повинна навчати сама себе, купую підручники з ключем, такі, в яких міститься правильне рішення задач. Прочитую один за іншим уроки і роблю все вправи. Пишу «просторо», щоб залишилося місце для виправлень. Дивлюся в «ключ» і правильне записую над моїми невірними варіаціями. Таким чином отримую наочну «історію моєї дурості».

Лаю себе за допущені помилки і тут же себе прощаю (це дуже важливо: дивись нижче десяту заповідь!). У зошиті залишаю завжди стільки місця, щоб поруч з неправильними, перекрученими словами і фразами написати п’ять-шість правильних. Це допомагає засвоїти вірні форми.

Так як опрацювання підручника – заняття досить нудне, розвага, як кажуть, нижче середнього, вже на самому початку беруся за читання азільских п’єс або оповідань. Якщо мені вдалося дістати адаптовані тексти, то читаю їх. Якщо немає, беру будь-який літературний твір. Занадто сучасну літературу намагаюся не читати, бо інколи не розумію її і по-угорськи.

Отже, невідкладно беруся за загальнодоступне за викладом і змістом. Шлях від нерозуміння  до повного розуміння для дорослої людини – хвилюючий, цікавий туристичний маршрут, гідний розвиненості його духу. Прочитавши книгу і прощаючись з нею, хвалю себе за витримку і наполегливість.

При першому прочитанні виписую тільки ті слова, які зрозуміла, тобто ті, значення яких я змогла зрозуміти з контексту. Звичайно, не в ізольованому вигляді, а створюючи для кожного свій невеликий контекст. Тільки коли читаю книгу в другій, а то і в третій раз, виписую всі інші незнайомі слова. Втім, ні, не все, а тільки ті, які схожі на мене, моєї особистості, якими я користуюся в своїй рідній угорської мов або які я добре розумію (адже не всіма ж словами ми зазвичай користуємося і не всі – що гріха таїти! – Добре розуміємо). І до всіх слів, які я виписую, обов’язково додає «кущ», «сім’ю» (матеріал для «куща» можна знайти в самій книзі або словнику).

Говорити на іноземній мові – це питання звички. В тому сенсі, що розумна людина дотягується лише на ту висоту, на яку дозволяє йому його зростання або стелю його знань.

Однак все це ще не вчить найважливішого з уже багаторазово згаданих чотирьох мовних навичок – «розуміння усного мовлення». Пропрацювавши і старанно переписавши підручник, я все ще не отримала достатньо правильного уявлення про вимову. Тому ще на самому початку знайомства з азільскою мовою одну-дві години я присвячую «картографування ефіру». Дізнаюся, коли і на яких хвилях я можу слухати по радіо передачі на азільскій мові.

Припустимо, Будапештське радіо дає свої передачі в ефір на семи мовах, Московське – більш ніж на 70, Празьке – на 17; добре чутні радіостанції сусідніх або недалеких лежать держав. Так що в цьому наборі азільска мова попадеться обов’язково. В останніх вістях містяться, як відомо, найважливіші події дня. Хоча вони і підбираються з урахуванням інтересів жителів Азіль, в загальному, вони все ж мало відрізняються від передачі останніх новин на інших мовах. Тому для навчання і самоконтролю розуміння я завжди прослуховую в той же день останні вісті і угорською або на будь-якому іншому, мені зрозумілою. Таким чином, я отримую в руки щось на зразок ключа або навіть словника, що завгодно.

Якщо під час прослуховування азільскомовного повідомлення я чую незнайоме слово (спочатку, як правило, дуже багато незнайомих слів, так що записую ті, які встигаю, і по можливості без шкоди для уваги до мови), то наголошую його в зошиті і після передачі знаходжу в словнику. Тому що в пам’яті зберігається ще контекст цього слова. Контекст ж допомагає і в тому випадку, якщо слово почуте неправильно (що трапляється досить часто). І якщо після всього цього слово відшукати в словнику вдалося, то відчуття задоволення з лишком винагороджує за працю.

Пізніше – не відразу, а через один-два дні – лексику, отриману з ефіру, записую в чистовий словник . Цю розстановку в часі рекомендую тому, що таким чином я змушую себе освіжити, повторити початківці вже вислизати з пам’яті знання.

Читайте також:Мудра притча про те, як важливо контролювати свій язик

Раз в тиждень записую передачу на магнітофон і запис зберігаю до тих пір, поки не прокручу її кілька разів і не вичавлю з неї все можливе на даний момент. Зазвичай насамперед зосереджую увагу на вимові. І часто трапляються слова, які я знаю вже з книг, але які я не впізнала відразу, тому що мала неправильне уявлення про їх фонетичному образі; відбувається, таким чином, повторне знайомство.

Прагну, звичайно, розшукати викладача, який може дати мені основи азільскої мови. Удача, якщо вдається знайти професійного педагога. Але якщо немає, шукаю знайомства з носієм мови, з учнем або фахівцем, який приїхав в нашу країну на тривалий період.

З великим задоволенням беру уроки у жінок, ніж у чоловіків. Напевно, тому, що у жінок мова підвішена краще – розмовляти з ними легше, як легше знаходити і контакт. (Справді, в чому причина цього споконвіку відомого явища?)

Від свого викладача азільскої мови чекаю, в свою чергу, того, чого не можу отримати ні від книг, ні від радіо:

1) можливості домовитися про більш повільний темп мови, щоб вловити якомога більше слів;

2) можливості виправлення мого власного азільского на основі завдань, старанно виконуваних мною до кожного уроку.

Спочатку я пишу, що прийде в голову, тому що це легше. Часто – окремі словосполучення, в які ввожу бачені або чуті нові слова, граматичні форми. Виправлення дозволяють мені перевірити, чи правильно я зрозуміла значення слів, їх роль в реченні. І потім починаю перекладати. Заздалегідь даний текст так чи інакше примушує до того, щоб користуватися вже не добре відомими словами і формами, а менш визначеними, до яких мене змушує жорстка, невблаганна обстановка перекладу. На противагу багатьом професійним викладачам мови я поділяю думку Іштвана Понго, який в перекладі – точніше, в перекладі на іноземні мови – бачить краще і найефективніше знаряддя закріплення знань.

Невиправлена помилка небезпечна! Повторюючи неправильні форми, ми запам’ятовуємо їх, і позбутися від них потім дуже важко. Письмовий переклад, як ентомолог комах, наколює наші помилки на шпильку, кладе їх під мікроскоп. А почуте, як то кажуть, в одне вухо влітає, а в інше вилітає.

Багато років водила я по Будапешту китайські делегації, і в програмі огляду міста завжди була площа Героїв. Принаймні вже всоте сказала я в цілому, що в центрі площі притиснуті один до одного вінки позначають могилу Невідомого солдата. Це поєднання я перекладала слово в слово. І ніхто ніколи мене не виправив: гості, звичайно, не зобов’язані вчити. Через кілька років, коли я отримала з Пекіна стилістичну правку мого перекладу туристичного буклета, з’ясувалося, що по-китайськи кажуть: могила Безіменного героя.

Кілька років тому я працювала в Англії з дуже приємним, колегою-перекладачем. Тільки-но ми познайомилися, як я відразу ж попросила його виправити мої помилки. А через три тижні, при прощанні, я дорікала йому в тому, що він не виправив жодної помилки. Невже я жодної не зробила? «О, як же, і ще скільки! – Відповів він на моє запитання. – Тільки, знаєте, ми англійці, настільки звикли до помилок іноземців, що в нас виробився автоматичний механізм їх виправлення. І поки сказане дійде до свідомості, воно має вже правильну форму ».

Інший випадок був досить кумедним і повною протилежністю попередньому. Один з провідних політиків дружньї сусідньої  Угорщини, давав вечерю на честь декількох сотень іноземних гостей. Урочистий тост він вимовив, на жаль, на рідній мові, в якому я дуже слабка. Мої невиразні уявлення про дипломатичний протоколи підказали мені, що у відповідь мова я повинна переводити саме на цю мову. Ніколи не забуду добросердого господаря, який під час перекладу раз у раз мене зупиняв, звертав мою увагу на зроблені помилки, виправляв їх, та до того ж пояснював, чому треба говорити так, а не інакше! Це було для мене найкращим подарунком. І я теж ніколи не пропускаю випадку повчити тих, хто взявся за вивчення мого рідного угорської мови.

Хотіла б підкреслити ще одна перевага письмового перекладу в порівнянні з усним мовленням. Говорити на іноземній мові – це питання звички, я б навіть сказала, рутини. В тому сенсі, що розумна людина дотягується лише на ту висоту, на яку дозволяє йому його зростання або стелю його знань. І нічого поганого в цьому немає. Біда ось тільки, що, якщо викручувати і маневрувати лише знаннями, не росте словниковий запас, що не збагачується синтаксичний арсенал. Портьє потрібно знати 50-60 пропозицій, але знати їх бездоганно. Середньому Учневі слід знати в сотні разів більше. Один мій французький колега дотепно зауважив: «В бесіді говори що знаєш, а в перекладі вмій те, що потрібно».

Ті, у кого вистачило терпіння прочитати до кінця мої міркування в зв’язку з азільскою мовою, помітять в них, ймовірно, відсутність двох моментів. У будь-якому більш-менш пристойному зводі рекомендацій щодо вивчення іноземної мови йдеться, що, крім усього іншого, необхідно грунтовно познайомитися з історією, географією, економікою, культурою, мистецтвом і літературою, скажімо, тієї ж Азіль. Таке знайомство ще більш наближає нашу мету: максимально глибоке і широке знайомство з іноземною мовою. І все ж, незважаючи на всю корисність цього, придбанням або врученням вищезазначених знань захоплюються надмірно.

Багато помиляються, думаючи, що перебування в країні автоматично дасть знання мови цієї країни. Той, хто до поїздки нічого не знав, чи повернеться додому з дівочою головою.

І друге. Рекомендують обов’язково поїхати в Азіль, бо без практики в країні опанувати її мовою досконало нібито майже неможливо. Намагатися поїхати, звичайно, треба, але я б не сказала, що перебування в країні – обов’язкова умова для хорошого володіння мовою.

Читайте також: А ви знаєте навіщо ці наклейки на фруктах!

Багато помиляються, думаючи, що перебування в країні автоматично дасть знання мови цієї країни. У мовному середовищі до нас, можливо, і приклеїться пара розмовних оборотів, два-три десятка слів, виразів, але не більше. У всякому разі не більше, ніж ми зможемо вивчити вдома за той же самий час. Ні випадкові бесіди з азільцамі, ні порівняльне дослідження магазинних вітрин, ні просте вслухання в мова не відкриють нам шлях до азільскої мови. Але вслухання зі словником в руках – так! Крім того, місцеві газети завжди містять оголошення про те, де і коли відкривається виставка, організовується екскурсія, читається лекція в місцевому відділенні азільского товариства з поширення знань. Всякий раз, потрапляючи за кордон, я намагаюся побувати всюди, де тільки можливо. Особливо хороший засіб для вивчення мови – ходіння в кіно. Під час одного з моїх візитів до Москви я поставила своєрідний рекорд: за три тижні я побувала в кіно 17 разів. Ідеально було б, звичайно, постійно і тісно спілкуватися з азільцамі, мають споріднений або той же коло інтересів. Особливо з тими, хто згоден взяти на себе працю по виправленню помилок нашої мови. Тільки в такому випадку закордонна поїздка принесла б користь для вивчення мови.

Іншим фактором, що визначає мовну корисність подорожі, є рівень наших знань під час перебування за кордоном. Мінімальну користь поїздка за кордон приносить тим, хто має по досліджуваному мови одиницю і п’ятірку. Той, хто до поїздки нічого не знав, чи повернеться додому з дівочої головою. А тому, хто мову знав дуже добре, помітити поліпшення буде дуже важко. Хороші результати виявляться, мабуть, тільки у «трієчників».

Свій досвід від мандрів по просторах іноземних мов я узагальнила в десяти заповідях або рекомендаціях тим, хто по-справжньому, а не кокетуючи, що не заграючи, хоче оволодіти іноземною мовою.

I. Займайся мовою щодня. Якщо вже зовсім немає часу, то хоча б десять хвилин. Особливо добре займатися вранці.

II. Якщо бажання займатися занадто швидко слабшає, не форсує, але і не кидай навчання. Придумай якусь іншу форму: відклади книгу і послухай радіо, залиш вправи підручника і погортай словник і т. д..

III. Ніколи не зубри, НЕ заучуй нічого окремо, у відриві від контексту.

IV. Виписуй позачергово і заучуй всі «готові фрази», які можна використовувати в максимальній кількості випадків.

V. Намагайся подумки перекладати все, що тільки можливо: промайнув рекламне табло, напис на афіші, обривки випадково почутих розмов. Це завжди відпочинок, навіть для втомленою голови.

VI. Вивчати міцно стоїть тільки те, що виправлено викладачем. Чи не перечитуй власних невиправлених вправ: при багаторазовому читанні текст запам’ятовується мимоволі з усіма можливими помилками. Якщо займаєшся один, то вивчати тільки свідомо правильне.

VII. Готові фрази, ідіоматичні вирази виписуй і запам’ятовуй в першій особі, од. ч. Наприклад: I am only pulling your leg (Я тебе тільки дражню). Або: Il m’a posе ‘un lapin (Він не прийшов на призначену зустріч).

VIII. Іноземна мова – це фортеця, яку потрібно штурмувати з усіх боків одночасно: читанням газет, слуханням радіо, переглядом недубльованих фільмів, відвідуванням лекцій іноземною мовою, опрацюванням підручника, листуванням, зустрічами і розмовами з друзями – носіями мови.

IX. Не бійся говорити, не бійся можливих помилок, а проси, щоб їх виправляли. І головне, не переймайся і не ображайся, якщо тебе дійсно почнуть виправляти.

X. Будь твердо впевнений в тому, що будь-що-будь досягнеш мети, що у тебе незламна воля і незвичайні здібності до мов. А якщо ти вже зневірився в існуванні таких – і правильно! То думай, що ти просто досить розумна людина, щоб оволодіти такою малістю, як іноземна мова. А якщо матеріал все-таки пручається і настрій падає, то лай підручники – і правильно, тому що досконалих підручників немає! Словники – і це вірно, тому що вичерпних словників не існує, – на кінець, всі мови важкі, а найважче – твій рідний. І справа піде.

Читайте також:Сповідь. Я торгувала смертю

Джерело.

Related Post

facebook