У 25 років я стала жити «цивільним шлюбом» з Олексієм, він старший за мене на 5 років. Все було добре, «цивільний чоловік» любив мене. Я зaвaгiтнiлa в 28 років, і на 7 місяці дізналася, що у «чоловіка» є кoxaнка, молодший за мене на сім років.
Прочитала смс в його телефоні: «Солодкий, ну що тебе чекати сьогодні?» І він їхав, говорив, що справи, бізнес, і всякі відмовки, приїжджав вранці.
Щоб врятувати свій шлюб, я не показувала увазі, що знаю про неї, прала йому, готувала по п’ять різних страв на дню, будинки чистота, все наглажено, накрохмалене.
І поскаржитися нікому, поплакатися, я сама з дитбудинку.
Коли я була в пoлoговoму будинку, він привів її в наш будинок, сусідка зайшла ввечері, він, не соромлячись, відкрив двері, кoxaнка виходить з ванни в моєму халаті. Ну це все дрібниці.
Донечка народилася неспокійна, плакала ночами, він посилаючись на те, що не може виспатися (у нас була однокімнатна квартира) їхав нібито до одного, до брата ночувати.
Я все терпіла, бо хотіла, щоб у дитини був батько, всіляко намагалася зберегти наш шлюб. Він часто ображав мене, що я тyпa, страшна, товcта, що дружини його друзів завжди добре виглядають, добре одягнені, а я селюк дитбудинку.
Він став піднімати на мене руку: не так приготувала, не так поклала, дитина кричить, заткни його.
Став виганяти з дому, а мені нікуди йти, я плачу, на колінах благаю його не виганяти нас на вулицю. Я була в декреті, отримувала копійки, молоко у мене пропало, гроші він перестав давати на продукти.
Читайте також: СПОВІДЬ.«НЕ ХОЧУ БУТИ СИРОТОЮ!»
Сам вдома не їв, тільки ночував іноді, мився, переодягався і їхав. Часто став бити, просто так, ні за що, за то що поламала йому життя, що живу в його квартирі, що народила йому я, а не вона. Це тривало п’ять місяців.
І ось в один «прекрасний» день він з’являється на порозі нашого дому з нею, з кoхaнкою Іриною, і каже, що у мене є півгодини, щоб зібрати речі і піти (квартира тільки його була).
Я плакала і благала нас не виганяти, я стояла на колінах і говорила, що нам нікуди йти, на що отримала стусан у живіт. Він кричав: «Подивися на себе, жирна твapь, подивися на Ірину (Ірина красива струнка, в дорогому одязі, з зачіскою), як я можу жити з тобою ».
Ось так зимовим морозним вечором я вийшла з квартири з п’ятимісячним дитиною на руках на вулицю. Я добре пам’ятаю той день. На вулиці темно, сьомій годині вечора, йде легкий сніжок, світять ліхтарі.
Я стою в осінній курку, в осінніх чоботах в одній руці невелика сумка з речами в інший конвертик з малятком, у мене навіть не було дитячої коляски.
Мобільник мені він не віддав, тому що це він його купив. Куди йти? Грошей в кишені було тільки 18 рублів.
Я йшла в нікуди, я вже не плакала, мені не було чим плакати і не могла ні говорити, ні плакати. Йти мені було нікуди, подруг мій «чоловік» всіх віднадив від мене, були тільки друзі сім’ї, його друзі.
До декрету я працювала медсестрою в лікарні, я поїхала туди. Я слізно попросила нашого чергового лікаря пустити мене переночувати в лікарні. Мені дозволили, але на одну ніч.
Вранці я пішла в ломбард і заклала золоті сережки і ланцюжок, оцінили в 2 тисячі гривень. Я зняла в цей же день у старенької кімнату в дерев’яному будинк.
У мене не було постільної білизни, рушників, нічого. Марії Сергіївні, господині будинку, було тоді 62 роки, вона сильно xвopiла, ледве ходила. Вислухавши мою історію, вона сказала, що допоможе мені з дитиною, посидить, що мені треба шукати роботу, своїх дітей у неї не було, син пoмep.
Роботу знайти було складно, вищої освіти немає, я не довчився один рік. І тут знову удар, «чоловік» під’їхав до мене на вулиці і сказав, що платити кредит за машину він більше не буде. (Кредит оформлений на мене, а машина на «чоловіка»).
Пригрозив, що якщо подам на аліменти, позбавить мене батьківських прав, тому що житла у мене немає і доходу постійного теж.
Я влаштувалася прибиральницею в рибний цех, за 1 тис. гривень, ввечері бігом посудомийкою в кафе за 1, 500 гривень, пішки за 7 км. Але на кредит грошей не вистачало, треба платити 8800 гривень в місяць, два роки та ще й за кімнату платити.
Ночами я в’язала шкарпетки і рукавиці і продавала їх на ринку, в мороз стояла в болоневій куртці і осінніх чоботах. Вечорами ходила на ринок на підробіток перебирати гнилі овочі та фрукти, на морозі, обмерзлими руками, ті, що негідні, обрізала і приносила додому, доньці.
Пішла працювати двірником з 5 ранку до 7. Я дивилася на жінок проїжджаючих в дорогих машинах, вони були всі красиві, доглянуті, і чомусь тоді я думала про них, ось їм пощастило, у них є зимовий одяг, і їм тепло, і вони не голодні.
Величезне спасибі Марії Сергіївні, за те, що вона сиділа з моєю донькою. Я приходила додому о першій годині ночі, прала дитячі речі, лягала спати в два, щоб о 4.30 встати на роботу.
Я не досипала, що не доїдала, часто xвopiла і стабільно падала в непритомність. У мене погіршився зір, я схудла на 18 кг. Руки тремтіли, я була синього кольору. Грошей катастрофічно не вистачало.
Я 2 роки не купувала собі речей, я стала схожою на бомжиху. У мене не було сил, але я не здавалася, крізь зуби працювала, бо не хотіла щоб мою дитину забрали в дитбудинок.
Я сама звідти і знаю що це таке, прибирала квартири, мила під’їзди, заробляла, як могла. Я прожила так 4 роки. Не стану описувати детально весь той жах, через який мені довелося пройти.
Пройшовши через приниження, біль, голод, сльози, кредит за машину, на якій роз’їжджає мій колишній, я весь погасила сама, своїми руками, своїм здоров’ям, своїми сльозами. Життя стрімко почала змінюватися.
Господь послав мені жінку – господиню елітної квартири, яку я прибирала, вона пошкодувала мене, запропонувала працювати в неї секретарем, зарплата 15 тисяч, я була в шоці.
Вона дала мені аванс на одяг, допомогла влаштувати дитину в садок. Все почало налагоджуватися. Я пішла на комп’ютерні курси, закінчила інститут на юриста.
Ще через два роки мене підвищили, я стала менеджером, потім комерційним директором у великій фірмі, з великою зарплатою оформила в іпотеку 3-к квартиру, купила машину, зробила шикарний ремонт будинку, недавно їздили відпочивати з донькою в Італію, Францію.
Дочка у мене ходить в приватну школу і ні в чому не має потреби. Марію Сергіївну вона називає бабусею, ми їй допомагаємо і їздимо в гості. За мною доглядає чоловік, дуже хороший, директор будівельної фірми.
І ось доля! Я купую по оголошенню заміський будиночок – дачу з лазнею з будинком. Господиня сказала по телефону, що вона терміново продає дачу, тому що великі борги і якісь проблеми і терміново потрібні гроші.
Ми під’їжджаємо до дачі, я, подруга і дочка. Виходять продавці будинку, думаєте хто ?! Мій колишній співмешканець і його коханка! Я в шоці, вони в шоці.
Читайте також: СПОВІДЬ ЖІНКИ-ЗАРОБІТЧАНКИ
Дивлюся на них і перед очима пролетіли всі ці роки, той самий зимовий вечір, коли падає легкий сніжок і горять ліхтарі, я з конвертиком п’ятимісячним і 18 гривень в кишені.
Я стою у дорогої машини, в дорогій шубі, вартістю як ця дача цілком, красива, струнка і доглянута, він лисий, пузатий, той, який мене бив в живіт, коли я благала не виганяти нас, і вона – розтовстіла баба в 100 кілограм.
Так ми стояли хвилин десять мовчки. Знаєте, що я зробила? Я підійшла до нього і плюнула йому в обличчя, з усієї сили, з усієї дурі. Він навіть не поворухнувся.
Ніколи не впадайте у відчай, ніколи, ви чуєте мене? Ніколи! Життя зміниться і все у вас буде! Вчіться, працюйте, прагнете до кращого!
Згадуючи, через що мені довелося пройти і що тепер зі мною стало, я повторюю: ніколи не здавайтеся і не давайте себе принижувати!
