У моєї подруги пoмeрла мама.
Вони не спілкувалися більше 10 років і жили в різних містах на різних кінцях нашої країни. Дуpна свaрка призвела до того, що мати і її єдина донька стали один одному чужими людьми. За матеріалами
Причина cмeрті – рaк. Останні дні життя жінка провела в компанії платної доглядальниці і однієї-єдиної подруги. Дочці не сказала нічого. За її проханням, їй подзвонили тільки після того, як все закінчилося.
Минуло трохи більше місяця. Подруга досі не знаходить собі місця.
Розумом вона розуміє, що давня свaрка була дріб’язковою, не значною і вони обидві були не праві. Але гордість і жoрcткий характер не давали ні тій, ні іншої зробити перший крок.
А тепер уже пізно. Вони втратили занадто багато часу.
Вона картає себе за те, що не попросила вибачення і не пробачила мати ще при житті, що не була з нею поруч під час хвороби, що так і не встигла поговорити, і сказати, що любить.
І не почула того ж у відповідь.
Ця історія вразила мене до глибини душі.
Я раптом усвідомила, що наше життя коротке і не передбачуване, вразливе і тендітне. І не можна витрачати його на чвари, свaрки…
Батьки – не вічні і коли-небудь кожен з нас залишиться сиротою. Так само, як колись залишимо сиротами своїх дітей. Так чому ж ми той короткий час, що нам відпущено, витрачаємо на непотрібні образи і з’ясування стосунків ?!
Тільки втративши матір починаєш гостро відчувати брак її любові, турботи і тепла. Скільки б років не було вже дорослій дочці, єдине чого хочеться в цей момент – уткнутися обличчям в рідні коліна і ревіти, як в дитинстві. І відчути теплу материнську долоню на своїй потилиці.
І не мучитися, та не мучити себе, пригадуючи собі ж, кожне грубе слово, сказане в гніві, кожне загублене «вибач» і так і не вимовлене «люблю».
Мамочко, вибач мене! Я тебе люблю!
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
