fbpx
Суспільство
Я – ігроман: Від комп’ютерних ігор стають залежними не тільки діти, але й дорослі

“Мій 25-річний син не виходить з дому ще з 3 січня. Він не їсть, і майже не спить… Як? Що з ним? Уявляєш, він цілими днями грає в комп’ютерні ігри!” Ця розмова в маршрутці — не поодинокий приклад так званої комп’ютерної залежності. Залежні від комп’ютерних ігор люди часто втрачають роботу, а близькі — надію їх врятувати.

Докладніше про ігрову залежність газета Експрес розпитує Катерину Данилевську, психолога-психотерапевта, тренера Українського інституту консультативної психології та психотерапії, і Віталія Климчука, доктора психологічних наук, професора кафедри клінічної психології УКУ.

— Хто ж з нас не грав у якусь забавку на комп’ютері. Але коли це можна назвати залежністю від комп’ютерних ігор?

К. Данилевська:

— Важливою складовою в цьому питанні є те, скільки часу людина приділяє іграм і як це впливає на інші сфери її життя.

Треба зрозуміти, чи людина грає, аби просто відпочити, а чи перебуває вже на стадії деградації. Тоді вона починає руйнувати свої стосунки із оточенням, не навчається, не працює, не розвивається. У такому випадку ігровий фактор стає основним, а отже, виснажує та позбавляє ресурсів.

Як правило, коли людина залежна, вона не усвідомлює це сама. Тому досить часто до психотерапевтів таку людину приводять родичі.

В. Климчук:

— Підвищена дратівливість та гнів при спробах витягнути таку людину зі світу ігор також є ознакою ігроманії.

Життєвий простір ігромана звужується тільки до однієї точки — задоволення потреби у грі. У такої людини атрофуються соціальні навички: вона не спілкується ні з ким, хто перебуває поза межами комп’ютерного світу.

Є й фізіологічні наслідки. Оскільки людина постійно проводить свій час за комп’ютером, у неї потроху атрофуються м’язи, погіршується робота суглобів, стаються зміни в обміні речовин. До того ж усе це супроводжується дуже неякісним та нерегулярним харчуванням. Порушується робота травної системи, а за нею — й інших органів.

К. Данилевська:

— Варто додати, що часто в ігромана бувають агресивні спалахи під час гри. З часом це може свідчити про те, що людина заглибилась в ігрову реальність настільки, що починає сприймати гру як дійсність. А отже, втрачає свою ідентичність.

— Чому людей так захоплює віртуальний світ?

В. Климчук:

— Тут поєднуються біологічні і психосоціальні чинники. З досягненням очікуваного результату виділяється так званий дофамін — нейромедіатор у мозку, завядки якому людина відчуває задоволення, яке хочеться повторити, і якнайскоріше. Цікаво, що дофамін виділяється і в закоханих.

Повторити гру дуже просто. Та й сам віртуальний світ простіший, ніж світ реальний. У ньому не можна померти, а якщо й помираєш, обов’язково перед цим зберігаєшся. У віртуальному світі немає синців і забоїв. Там ти можеш мати те, над чим у житті реальному треба працювати довго: фізичну силу, друзів, досягнення. Тут також можна обирати свій вигляд: колір, форму тіла, стать тощо.

Читайте також: Джамала показала, як виглядала в дитинстві (фото)

— А хто у групі ризику інтернет-залежності?

В. Климчук:

— Це люди, у яких частини мозку, що відповідають за вольову регуляцію поведінки, біологічно дозрівають набагато пізніше. Йдеться про дітей та підлітків. У результаті чи то дитина, чи то підліток просто не в змозі керувати своєю поведінкою. До того ж сама дитина ще не розуміє усієї серйозності проблеми, а тому не усвідомлює негативних наслідків ігроманії.

— А чи залежить ігроманія від того, яку гру ти обрав? Чи навіть гра у “змійку” може з часом перерости у залежність?

В. Климчук:

— Чим більше в іграх привабливих деталей, а це звук, сюжет, графіка, тим більше вони затягують. Не менш важливо пам’ятати, що є ігри різного типу. Когось легко затягує квест, інших — стрілялка. На додачу в основу онлайн-ігор вкладено так званий сурогат спілкування, що теж приваблює ігроманів.

— Як запобігти розвитку ігрової залежності в дорослих та дітей?

В. Климчук:

— Найпростіше — взагалі не починати грати. І для дітей, і для дорослих важливі живі, яскраві відчуття та враження. Не менш важливим фактором є спілкування: хороше, якісне і не обов’язково словесне. Спілкування — це й коли тато тримає сина за руку, спільна сімейна фотосесія. Також потрібно бути уважним до поведінки партнера, адже інколи занурення у віртуальний світ — це втеча зі світу реального, де немає порозуміння та стабільності.

Джерело.

Related Post