Я до цього часу пам’ятаю, як мама розлучилася з батьком.
Мені було три або чотири роки, мама ридала в подушку, сильно мене лякаючи цим.
Вона взагалі часто сміялася і також часто плакала, але це було від надлишку емоцій – моя листівка, хороший фільм, щирий тост, все, що завгодно могло довести її до сліз. Такі сльози мене не лякали.
Але тут було інакше. Мама вила і каталася по дивану, немов у неї щось сильно болить.
Я питала: «Що, що трапилося, чому ти плачеш, тобі боляче?»
І мама відповідала, що так, боляче, тільки це не така біль, як коли болить живіт або забита коліно.
Читайте також: ПРИТЧА ПРО ЩАСЛИВУ МАМУ
Вона говорила, що їй боляче виходити з дому і йти по вулиці одній. Дивитися на пари, на те, як вони йдуть разом. Боляче, що на вулиці весна, а вона гуляє по місту одна.
Боляче приходити додому і боляче планувати майбутнє. Боляче розуміти, що вона в цьому світі завжди одна.
Мій тато був не кращим чоловіком на планеті, але і не негідником: добрим і сміхотливим, але взагалі не відповідає мамі.
Він працював «водієм», але часто пив і ставав моторошно балакучим. Одного разу так дістав маму своїми п’яними розповідями, що вона тріснула його сковорідкою. Він не хотів від життя багато – пляшка горілки, смажену картоплю і одного слухача на вечерю його цілком влаштовували.
Мамі завжди було «цілого світу мало». Вона працювала наізнос, ночами шила, продавала те, що нашила, їздила до Польщі і Туреччини, мріяла поїхати жити в Америку.
Щоранку мама співала, у неї був чудовий голос. Готувала сніданок і летіла назустріч новому дню. Вбиралася, фарбувалася, доглядала за собою. Вона була не для тата, немає.
На наступний день після тих ридань вона теж співала. Мабуть. Не пам’ятаю точно. Але вона більше ніколи не показувала при мені свого розпачу від того, що тягне двох дітей зовсім одна.
