А він, захлинаючись від ридань, переривчасто говорив:
«Я всім заважаю… ти тільки не віддавай мене в інтернат, не давай, бабусю, миленька, я тебе благаю… мама не бере, і тато не хоче… а тобі в лікарню треба, я ж чув… ти мамі говорила… питала, куди мене діти? Може мені краще піти з життя, бабусю? »
Щасливе дитинство Русланчика, восьмирічного хлопчика, тривало аж чотири роки! Тоді він жив з мамою і татом, йому було добре, весело, його водили в парк, в цирк, в ляльковий театр, купували йому іграшки, і любили!
Тато садив його на свої плечі і бігав з ним по кімнаті, а він так щасливо сміявся… Він все це пам’ятає і зараз. Зараз, коли він так давно не бачив ні маму, ні тата… Потім тато втратив роботу, і Русланчик пам’ятає, як мама з татом сварилися, що немає грошей.
А він так переживав… заглядав до них в очі, брав їх мізинчик в свої маленькі ручки і просив:
«Помиріться, будь ласка!»
Він і зараз не розуміє, чому ж вони не помирилися остаточно?
Одного разу, мама забрала його з дитячого садка, і сказала, що тепер вони будуть жити у бабусі, її мами, а тато буде жити у своїх батьків, тому, що платити за орендовану квартиру немає грошей.
– А тато буде до нас приходити? – запитально дивлячись мамі в очі, запитав Русик.
– Не хвилюйся, звичайно, буде. І він заспокоївся. Спочатку, тато приходив, брав Русланчика і віз його до своїх батьків, там йому були дуже раді. А іноді вони разом ходили на дитячий майданчик, і тато сидів на лавочці, поки Русик грав з іншими дітьми.
А одного разу, тато привів його в тир. Як йому там сподобалося! А як тато здорово стріляв! Русик плескав у долоні, і теж отримав маленький приз – шоколадку у формі рибки…
А потім тато став приходити все рідше і рідше…
– Таточку, приходь частіше, я так за тобою сумую…
– Я працюю, синку, іноді і в вихідні теж, у мене зовсім часу немає, але я постараюся.
Так минув рік… Русланчика віддали на п’ятиденку, тому, що мама знайшла собі іншу роботу, десь далеко, а бабуся теж працювала, і вони не встигали забрати його вчасно. Ось з цього самого дня, коли його вперше ввечері не забрали додому, остаточно скінчилося його щасливе дитинство.
Бувало, що він залишався на ніч один в групі, і нічна нянечка нарікала, що змушена сидіти ніч через нього одного… а він тихо плакав у подушку…
Якось раз, мама познайомила його з дядьком Петром, і вони один одному не сподобалися. Дядько Петро весь час дивився на годинник, і квапив маму:
«Йдемо швидше, ми запізнюємося», а на нього навіть не дивився. І вони пішли… З тих пір він маму бачив дуже рідко, а потім вона переїхала до дядька Петра. Русик залишився у бабусі, як йому пояснили, тому, що дитячий садок близько від бабусиного будинку. А тато теж незабаром одружився… Його батьки переїхали жити в село, і залишили татові квартиру.
Тепер цих бабусю і дідуся Русик взагалі не бачив. Тітка Світлана, татова нова дружина, чекала дитину. Свою дитину, а Русик був чужий… Іноді, мама приходила в гості, і посидівши з ним і з бабусею, залишала гроші і йшла. А йому так хотілося з нею погуляти… Тато брав до себе, вони разом дивилися мультики, і ще якісь передачі.
Тато навчив його грати в шашки, і Русик навіть двічі виграв! А потім тітка Світлана народила хлопчика, і візити до тата припинилися, щоб він не приніс в будинок якусь iнфeкцію з дитячого садка. А у мами народилася дівчинка.
Тепер бабуся з Русланчиком їздили по вихідних до мами, бабуся допомагала няньчити сестричку, а йому дозволяли тільки здалеку подивитися, знову-таки, щоб дитина не передалися якісь віруси. І мама була зайнята малятком, а не Русланчиком. Він відчував себе зайвим, і нікому, крім бабусі, не потрібним…
З якою заздрістю він дивився в дитячому саду, як за іншими дітьми приходили і мами, і тати…
У день народження до нього не приходили діти, бабуся не могла влаштовувати такі свята, ну а мама з татом…
Мама передавала з бабусею подарунок, а тато приходив в дитячий сад з подарунком. Посидить з Русланчиком пів годинки на майданчику, і йде, говорить, що відпросився з роботи…
Любіть своїх діточок…
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
