Катерина поспішала на роботу. Будильник як на зло саме в цей ранок вирішив виплюнути з себе батарейку, а стільниковим для такого випадку вона користуватися не любила – ностальгувати за радянським минулим.
У метро було не так людно, як в її звичайне ранкове-що їдуть час. Начальник останнім часом сильно лютував, тому Катерина прекрасно розуміла, що її чекає на роботі. Через це і поспішала так, що погнув каблук на чоботі.
Притулившись до стіни в переході, жінка зняла чобіт – все було не так уже й погано, День протримається, але ввечері потрібно щось зробити. Або віддати в терміновий ремонт, або купити нові.
Звичайно, особливо зайвих грошей у неї зараз не було – відкладала на відпустку. Благо, що поїде як завжди одна. Чоловік якось не заводився у неї, хоч і стукнуло тридцять шість дівчинці. По молодості вона сильно переживала через це, а потім змирилася. На самоті все-таки є свої плюси.
Одягнувши чобіт, Катерина озирнулася. Трохи подалі, у цій же стіни якась бабуся бідного виду продавала невеликі картини. Проходячи повз жінка краєм ока глянула на них. Дуже і дуже непогані.
Начальник звичайно ж спустив на неї всіх собак, але тривало це недовго, так як робочий процес відволікатися особливо не давав. День пройшов як завжди – в метушні і нервах.
Читайте також: ВОНА БІГЛА, БІГЛА І ВСЮ ДОРОГУ ШЕПОТІЛА СИНОВІ: — Я ТЕБЕ НІКОМУ НЕ ВІДДАМ!
На зворотному шляху Катерина знову виявила ту саму бабусю в підземному переході. Це ж треба, мабуть зовсім їй туго, раз цілий день тут простояла. Сама не знаючи чому, жінка купила у старенької одну з картин.
Будинки, придивившись до свого нового придбання, Катерина зрозуміла, що не прогадала. На картині були намальовані хлопець з дівчиною, що йдуть в захід.
Волосся дівчини розвівав вітер, а рука хлопця, якій він тримав кохану, була напружена. Начебто він силою вів улюблену кудись.
“Щось ти, мати, расфілософствовалась”, – сказала сама собі Катерина, вішаючи картину на стіну. Мабуть позначалася відсутність романтичних відносин в її житті.
На наступний день був вихідний, але жінка все одно відправилася в той самий перехід. Розговорившись з бабцею, Катерина з’ясувала, що картини малює її онук інвалід-візочник.
Їх мізерних пенсій ледь вистачає на оплату комунальних послуг, тому доводиться продавати творчість онука. Михайло, звичайно ж, був проти того, щоб бабуся, яка його виростила, стояла в переході і принижувалася.
Але жвава бабуся його навіть слухати не стала. Брала картини і кожен раз сюди ходила.
На наступний день Катерина взяла всі свої гроші, відкладені на відпустку і купила всі картини, які були у бабусі. Розплакалася старенька довго дякувала Катерині і наполегливо впросила її зайти в гості на чай.
Жінці і самій було цікаво подивитися на талановитого художника. Бабуся з внуком жили в старій хрущовці на околиці. У затишній, але зі старим ремонтом двокімнатній квартирі.
Михайло виявився приємним чоловіком трохи старший Катерини. Веселий, товариський, йому явно було тісно в чотирьох стінах.
Але інвалідна коляска чинила одні лише перешкоди.
Приходу Катерини він дуже зрадів, хоча і спочатку засоромився. Вони пили чай і розмовляли про все на світі. Жінці раптом здалося, що молода людина хоче виговоритися на роки вперед.
Старенька вийшла з кухні, завбачливо залишивши їх одних. Катерина і не помітила, коли її рука виявилася в руці Михайла. А усвідомивши це, руку прибирати не стала. Їй зараз було добре, як ніколи.
