Притча про сліди
Якось раз одному чоловікові наснився сон.
Йому снилося, ніби він йде піщаним берегом, а поряд з ним – Господь. Господа він не бачив, але знав точно, що Бог поруч, тому що помічав на піску два ланцюжки слідів: один – від його ніг, інший – від ніг Спасителя.
Це були найпрекрасніші часи в житті цього чоловіка, але коли настали найважчі і нещасні часи, він озирнувся на сліди на піску. І побачив, що тягся лише один ланцюжок його власних слідів.
Він дуже засмутився і став питати Господа:
– Чи не Ти говорив мені: якщо піду шляхом Твоїм, ти не залишиш мене? Але я помітив, що в найважчі часи мого життя лише один ланцюжок слідів тягся по піску. І сліди ці – мої. Чому ж ти покинув мене, коли я найбільше потребував Тебе?
Господь відповідав:
– Моє миле, миле дитя. Я люблю тебе і ніколи тебе не залишав. Коли були у твоєму житті горе і випробування, лише один ланцюжок слідів тягся по дорозі. Тому що в ті часи я ніс тебе на руках.
Подумаємо дорогі, чи варто звинувачувати Бога, коли нам важко і погано…
Джерело: “Велика книга притч”
