fbpx
життєві історії
– Закохався в дружину свого сина

Ігор приїхав ранковим поїздом. Сину нічого не повідомив, вирішив зробити сюрприз.

На весілля приїхати він не зміг потрапив з апендицитом в лікарню. Тільки фотографії бачив та й то невдалі, мабуть фотограф був непрофесійний.

Ігор жив далеко від сина. Він був перекладачем і говорили непогано. Коли дружина пoмepла від тривалої xвopoби, він залишив Денису квартиру і поїхав подалі від спогадів.

І ось зараз згадавши дружину у нього звично защемило серце. Як вони були щасливі, як любили один одного. І це проклята xвopoба не дала їм права на довге життя.

Під’їхавши до будинку він звично подивився на свої вікна. На кухні горіло світло. І йому на мить здалося, що його вдома чекає дружина. Він на одному диханні злетів по сходах на п’ятий поверх і подзвонив у двері.

Двері відчинила молода жінка. Він сторопів, вона чимось і справді нагадувала його покійну дружину.

– Вам кого? – запитала вона.- А Денис в будинку? – насилу вимовив він.

– Денис, – крикнула вона в глиб квартири. – До тебе прийшли.

Денис вийшов в коридор.

– Батя! Ти приїхав нарешті то, а чому не повідомив, я б зустрів. Аня познайомся, це мій батько Ігор Іванович, а це моя дружина Анна. Ну що ти стоїш? Проходь швиденько. Аня приготуй, що не будь, – радісно торохтів Денис.

Ігор пішов у ванну помити руки, сам нишком оглянув квартиру. Скрізь було чисто і затишно. ,,Отже хороша господиня”, подумав Єгор. Коли він вийшов стіл вже був накритий.

– Ну що, тату, може по чарочці за приїзд? – жваво запитав син.

– Ні, Денис, ти ж знаєш я не п’ю і тобі не раджу з ранку по ранше, – відповів Ігор.

Аня вдячно на нього подивилась.

– Ну ладно зараз не будемо, але ввечері обов’язково вип’ємо. Ми з тобою сім років не бачилися, гріх не відзначити зустріч, – сказав син і прибрав пляшку.

Коли Денис вийшов ненадовго в іншу кімнату, Ігор запитав у Ані:

– І давно він став пити?

Вона тихо відповіла: – Як з роботи звільнили півроку тому, так і почалося.

Тут зайшов Денис і вони замовкли.

Вони днем ​​сходили на кладовище, поклали квіти. Постояли мовчки і пішли до виходу. У воріт Денис повернувся до тата.

– Батя, ти пробач, але мені треба на співбесіду збігати, ви йдіть додому, а я скоро приїду, – винувато сказав син і пішов.

– Знову ледве прийде, – з сумом сказала Аня і заплакала.

Ігор ніяково її обняв і поплескав по спині.

– Не плач, дівчинко,я з ним поговорю.

Пізно ввечері Дениса привів додому двох, якихось друзів. Вони ледве стояли на ногах. Разом з Анею, вони довели його до ліжка, де він і заснув.

В ту ніч вони довго не спали. Розмовляли. Він запитав, як вони планують подальше життя. Аня знову заплакала.

– Я не знаю, що з ним робити, він мене не слухає. На роботу він не хоче, каже платять мало. Бо після звільнення він влаштувався в невелику фірму, програмістом.

Пропрацював тиждень і запив. Його і звільнили.

Читайте також: – Час минав, а мама не з’являлася

– Я звичайно працюю, але скільки вчителі заробляють, копійки.  Я і лаялася і плакала, а толку ніякого. Як пив так і п’є. Може хоч вас послухає? – з надією подивилася вона на нього.

А він дивився на неї і думав, як же Денису пощастило з дружиною. Ось якби років двадцять назад, не подивився б що син рідний, відбив би зразу.

Вона дуже нагадувала йому дружину, і звичками і навіть, як вона поправляла зачіску, точнісінько як його Валентина.

На наступний ранок Ігор пішов на кухню, де вже сидів Денис. Він був опухлий, пом’ятий. Тільки Ігор відкрив рот, щоб висловити синові все, що він про нього думає, Денис швидко заговорив.

– Не починай мені нотацій читати. Сам знаю, що роблю – не маленький. Обіцяю залишу.

Ігор похитав головою.

– А зможеш? Може в лікарню? Там все таки професіонали, – син смикнув головою.

– Я сказав, що сам залишу, – і пішов.

І правда до кінця відпустки він не випив і каплі. Аня щаслива літала по дому. А коли проводжали його на поїзд, вона шепнула – Дяку!

Минуло три місяці. Ігор постійно згадував Аню. Сварив себе за те, що закохався, як пацан і в кого. В дружину сина. Як хлопчисько не спав ночами.

Вирішив більше в гості не їздити, не ятрити душу. Але одного вечора пролунав дзвінок.

– Ігор Іванович, Денис зaгинув. Приїжайте найскоріше, – ридала в трубку Аня.

Телефон впав, але Ігор навіть не замітив.

– Бідний мій син! Такий молодий!

Дениса пoxoвали поруч з матір’ю. За пoминaльним столом народу було мало. Сусіди та пару друзів. Після того, як всі розійшлися, він запитав,  як зaгинув син.

Аня гірко розказала. Виявляється, коли Ігор поїхав, Денис ще місяць протримався, навіть на роботу влаштувався, але потім зірвався і п’яним потрапив під машину.

Коли пройшли дев’ять днів, Ігор зібрався їхати. Аня плакала і просила, щоб він залишився.

Але він взяв її за плечі і дивлячись в очі прямо їй сказав.

-Розумієш, дівчинко, я не можу жити з тобою поруч і бачити тебе кожен день. Це вище моїх сил. Та простить мене Бог, що я про це говорю. Але ти розумієш – я тебе люблю і нічого вдіяти не можу. Пробач мене старого дурака.

Аня дивилася на нього широко відкривши очі і наче оніміла. Ігор сумно посміхнувся і пішов збирати речі.

Пройшов рік. Якось увечері в двері постукали. На порозі стояла Аня з валізою. Він мовчки на неї подивився.

– Знаєш, Ігоре, коли ти мені сказав про свої почуття я розгубилася. Тому, що ти мені теж по серцю припав.

У мене був цілий рік, щоб подумати і я вирішила що хочу бути з тобою. Ось і приїхала. Ти не радий? – з хвилюванням запитала вона. Ігор підійшов до неї, довго дивився в очі, а потім поцілував.

Related Post

facebook