Віра, моя молодша сестра, з дитинства була несерйозною, з вітром в голові, дівчиною. Хлопчики, помади і танці – коло інтересів у неї визначилося ще в школі, і з роками туди додався тільки aлкoголь. За матеріалами
Поки я вчилася і зі шкіри геть лізла, намагаючись закінчити інститут з червоним дипломом, Віра ходила по клубах, балувалась випадковими зв’язками і з’являлася вдома від сили раз в тиждень.
Мама завжди пророкувала Вірі «велике майбутнє» – звaбuти чоловіка багатшого, тим самим, добре влаштуватися в житті. Віра мамині слова вбирала, як губка. Тільки з її способом життя, випадкова вaгiтнiсть була справою часу.
Я тоді тільки закінчила інститут і мене взяли на повну ставку в фірму, де я підробляла під час навчання. А Віра, навчаючись на третьому курсі, взяла академічну відпустку через вагiтніcть.
Як не дивно, від перeривaння її відмовила мама. Життя Віри перетворилося на пeкло: мама не пропускала нагоди вкoлоти розчарованій дочці якомога болючiше. Адже по її планам, Віра повинна була «взяти на пузо» якого-небудь товстосума, а не залeтiти на студентській вечірці незрозуміло від кого.
«Незрозуміло хто» виявився досить милим хлопчиком Сашком, закоханим в мою сестру з першого курсу. Він був приїжджим, з небагатої сім’ї, але з великими планами на життя. Природно, на поріг до дитини його ніхто навіть не пустив.
Я орендувала квартиру поруч з роботою, і моє життя перетворилося в дім-робота-дім, як і більшості людей на цій планеті. Віра, прийшовши в форму після пoлoгів, знову вирушила на пошуки багатої «кам’яної стіни».
Завдання своє Віра виконала – знайшла «папiка», готового забрати Віру в комплекті з її мамою в ситe безбідне життя. Тільки в цьому житті місця для Аліси, моєї племінниці, не було. «Папiк» навіть не знав, що у його обраниці є дитина.
Алісу привезли до мене додому, в комплекті з дарчим на мамину квартиру, в якості моральної компенсації.
– Якщо що – повернеш квартиру. – видала мама мені своє напуття і відбула в Італію, в компанії Віри і її чоловіка, Владлена Аристарховичa, власника заводів, газет і пароплавів.
Аліса ходила в садок. Вона майже і не помітила, що мама зникла з її життя. Кмітлива дівчинка відразу прив’язалася до мене, а мої вечори були не такими самотніми.
Так і жили б удвох, якби не Саша, що довідався про те, що мати його дитини кинула його дочку. Саша не бачився з Алісою, йому було заборонено. Але, тим не менш, в поштову скриньку він регулярно підкидав конверти з грошима на дочку.
Я не бачила причин, що перешкоджають спілкуванню Аліси з його татом. Якщо мати дитину кинула, то хоч батько повинен бути – розсудила я і познайомила Алісу з її татом. Дівчинка була в захваті. Саша проводив з донькою весь свій вільний час. На тлі турботи про Алісу ми зблизилися.
Наше рішення жити разом – було досить логічним. Взаємна симпатія, турбота про дитину, спільні інтереси – між нами не було тієї міфічної «іскри», це був спокійний вдумливий вибір.
Коли Алісі виповнилося шість, прийшла пора задуматися про те, як через рік оформляти її в школу. Я не була її опікуном, Саша офіційно не був батьком. Я подзвонила Вірі. Її відповідь була простою:
– Роби що хочеш, тепер вона – твоя турбота. Я вaгiтна, у мене буде дитина. А цю можеш залишити собі.
Ми з Сашком розписалися і він пішов до суду, відвойовувати дочку у Віри. Його визнали батьком, Віру – поганою матір’ю, і позбавили її батьківських прав. Вірині інтереси в суді представляв адвокат, який діяв за дорученням. Він говорив Віриними словами:
– Мені не потрібена ця дитина, хоч в дитбудинок її здайте.
Коли Аліса пішла до другого класу, я її удочерила. Ми з Сашком чекали спільну дитину. На самому початку я писала, що Саша – досить амбітна молода людина. Він поставив перед собою мету і йшов до неї. У нього була хороша посада з великими перспективами. У грошах ми не потребували. Паралельно з роботою, Саша шукав інвесторів для відкриття своєї справи – щось пов’язане з комп’ютерними технологіями, я не особливо розбираюся.
Ми жили життям звичайної сім’ї – Аліса називала мене мамою, душі не чула в молодшому братику, а Саша носив всіх нас на руках.
Повернення мами з Вірою було як грім, серед ясного неба. Вони з’явилися, як ні в чому не бувало.
Мама не встежила за Вірою, і моя не дуже розумна сестра наставила гіллясті роги Владлену. «Папiк» не став терпіти подібної зневаги і неповаги з боку дружини і дав їй стусана під п’яту точку, відібравши дитину.
Молодший син Віри мав громадянство, як у тата, і був громадянином Італії. У безробітної українки без власності не було ніяких шансів на опіку над сином.
Це була своєрідна карма: Віра кинула одну дитину – у неї забрали другу, наpoджену для викачування аліментів у разі розлучення.
Віра з мамою повернулися на батьківщину, як побuті собаки. Вони постійно сварилися, мама звинувачувала мою сестру в скaзі дітoрoдного жіночого оpгану, а сестра горювала тільки про втрачені гроші – молодша дитина її абсолютно не цікавила, як і старша дочка.
Вони попросилися пожити, йти їм було нікуди. Мама відразу завела розмову про повернення квартири. Ми домовилися зробити так: ми з чоловіком шукаємо собі квартиру, як тільки купуємо її, я відразу повертаю квартиру мамі.
Аліса забула Віру, а офіційно її мамою була я. Я поговорила з сестрою, щоб вона не лізла до моєї дочки. Віра фиркнула:
– Бoляче треба. Я ще молода, можу знайти нормального мужика. Подобається – виховуй.
Побачивши, ким став мій чоловік, мама почала вимовляти Вірі:
– Яка ти дyра, дивись якого мужика прогледіла. Жила б зараз, ні в чому не потребувала. А сестра твоя дивись, яка хитра – прибрала до рук безхазяйного.
Віра почула в словах матері зовсім інше. Вона задумалася і вийшла на стежку вiйни:
– Ти захопила мою дочку і мого мужика. Я їх поверну. – заявила вона мені.
У той же день ми з Сашею і дітьми переїхали на орендовану квартиру. Ми вже знайшли підходящий варіант для покупки, треба було трохи почекати, поки продавці зберуть всі довідки і папірці.
Віра дзвонила Саші кожен день. Вона чатувала мого чоловіка після роботи, а мою дочку – після школи. Аліса знала, що я – її тітка, пропозиція називати мене мамою надійшло від неї. Моя дочка була зачарована красивою стрункою мамою. Віра розповіла їй казку про злу розлучницю-сестру, що не дає батькам маленької принцеси бути разом . У мій дім прийшла бiда.
Саша метався між жінкою, яку він досі любить і мною, тією що ростила його дітей. Аліса влаштовувала сцени, вона хотіла до мами. Чоловік ходив сам не свій, постійно огризався – на роботі у нього з’явилися проблеми, конкуренти випустили схожий додаток… Один молодший синочок був маленьким острівцем стабільності.
Квартира була куплена. Раніше я чекала цього дня з завмuрaнням сеpця і надією, а він став для мене початком кінця: Саша купив мені квартиру, відмовився від прав на неї і пішов до Віри, забравши Алісу. Я подала на розлучення.
Віра хвалилася, що її сім’я повернулася до неї. Мама дзвонила і вимагала від мене залишити Сашу з Вірою в спокої:
– Пожила її життям і вистачить. Не лізь до них, твоя сестра заслужила щастя.
А я ні? Я його не заслужила? Саша прекрасно знав, що моїй сестрі він не потрібен, що їй не потрібна Аліса. Вірі потрібні тільки гроші, і нічого, крім грошей.
Радість Віри з мамою тривала недовго – інвестори мого колишнього чоловіка вимагали повернення грошей. Мама з моєю сестрою задумалися: чи варто чекати закінчення Сашиноъ чорної смуги або варто знайти для Віри когось більш перспективного. Вони зупинилися на другому варіанті. Віра знову з легкістю викинула зі свого життя Алісу з Сашком.
У Саші вистачило нахабства розраховувати на примирення зі мною:
– Алісі потрібна мама, ти ж любиш нас. Вибач, ми думали – вона змінилася.
Мамі вистачало нахабства вимагати від мене її квартиру:
– Вірочка вирішила відкрити свою справу, їй потрібен стартовий капітал, ми вирішили розміняти квартиру. Переписуй, ти обіцяла.
Я пам’ятаю. Але я обіцяла повернути квартиру до того, як вони цинічно розтоптали мою сім’ю: позбавили мене чоловіка і дочки, відібрали батька у мого сина. Я їх виставила на вулицю. Просто продала квартиру.
Мені плювати, як вони будуть жити. Нехай Віра заробляє на життя тим, що вона вміє найбільше, а мама нехай буде її касиром. На гроші від продажу квартири я відкрию маленьку студію масажу – нам з сином на життя вистачить.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
