fbpx
життєві історії
– Навіщо тобі до нотаріуса? – насупився брат. – Ти живеш у своєму місті, горя не знаєш. Зарплата у тебе ого-го, не те що нас. Дружина у мене народить з дня на день. Їдь! – брат відкинув від себе тарілку з їжею і встав. – Чуєш, тітка Ліда, вона, виявляється, за спадком приїхала! Не згадувала про матір скільки років, а квартиру ділити з’явилася!

– Ти надовго приїхала? Або проводиш в останню путь і назад? – запитав брат.

– Я не знаю, – втомлено відповіла я. – До нотаріуса сходити треба, напевно.

– Навіщо тобі до нотаріуса? – насупився брат. – Ти живеш у своєму місті, горя не знаєш. Зарплата у тебе ого-го, не те що нас. Дружина у мене народить з дня на день. Їдь! – брат відкинув від себе тарілку з їжею і встав. – Чуєш, тітка Ліда, вона, виявляється, за спадком приїхала! Не згадувала про матір скільки років, а квартиру ділити з’явилася!

Брат підійшов до тітки Ліди, маминої сестри, і вони почали про щось перешіптуватися.

Протягом останніх двох років мама сильно хворіла. Так, я не могла кинути роботу і приїхати, але мама лежала в кращій клініці міста, отримувала всі необхідні ліки, і цілодобову доглядальницю теж оплачувала я. Незважаючи на те, що брат з безробітної дружиною жили з мамою.

Про дату прощання, я дізналася випадково – знайшла пост в групі рідного міста про те, що прощання з заслуженим учителем відбудеться такого-то числа. Найстрашніше, що брат в той день дзвонив, просив аванс для доглядальниці. А вона вже кілька днів як була не потрібна.

Всі говорять, що я заробляю великі зарплати. Я знімаю квартиру з подругою, віддаю третину зарплати. Третина на маму ходила.

На решту – живи, ні в чому собі відмовляй! Коли я тільки збиралася переїхати в столицю, брат хотів їхати зі мною. Але його дівчина заявила про вагітність. Брат одружився, а потім з’ясувалося, що дитини і не було. Кидати дружину за обман брат не став. Так і залишився у нас в містечку.

Я сиділа за столом і крутила вилку в руці, думала про те, що треба було вириватися до мами. Треба було знаходити час. А не відкладати все на потім. Потім так і не настало. І ось я сиджу навпроти маминої фотографії з чорною стрічкою.

Мене хтось схопив за плече, я озирнулася – тітка Ліда. Вона нахилила голову до мого ху і почала говорити:

– Забирайся! Дай братові жити спокійно! Ми вже домовилися – квартиру продаємо, купуємо житло твоєму братові і моїй доньці! Тебе тут ніхто не чекає! І немає тут нічого твого! Забирайся!

Я скинула тітчину руку, встала і пішла на вихід з їдальні. Рука в кишені намацала ключі від маминої квартири. Я там прописана.

Коли я їхала додому, я думала про брата. Я хотіла написати відмову від спадщини на його користь. Але зіткнувшись з таким ставленням, щось всередині мене люто кричало: «Він не заслужив!». Я сіла в машину, до маминого будинку хвилин 10 їзди.

Дивитися по сторонам я не могла, тут же накочували спогади: тут, в цьому дворі, я впала з гірки, а мама мене відразу схопила і почала плакати, оглядаючи на пошкодження. А тут вона вчила мене кататися на велосипеді. А тут – заспокоювала мене, коли мене кинула моя перша любов.

Коли я під’їхала до будинку, я ридала. Насилу заспокоївшись, я витерла сльози і вийшла з машини. Двері у квартири була нова, ключ не підходив. Я подзвонила. Відкрила мені глибоко вагітна дружина брата.

– Що приперлася? Це наш дім! Ти свою матір залишила! Іди!

Я приїхала не просто так, хотіла взяти якусь річ, на пам’ять. Шпильку або флакончик її улюблених парфумів. Що-небудь, що б нагадувало про маму, крім спогадів.

– Олено, я на дві хвилини, пусти ласка, – попросила я.

– Нічого тобі тут робити! Пішла геть! – вона зачинила двері перед моїм носом.

Останні сумніви зникли – я прийму спадок. Я права – вони не варті. Я вийшла з під’їзду, останній раз глянула на мамин будинок, сіла в машину і поїхала. Я повернуся. Повернуся, щоб отримати те, що мені належить.

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!