Повернувшись в п’ятницю з роботи, застала на кухні свекруху. – Ви на довго?, – запитала я з порогу. – На довго, а може і на завжди. – Я не стала показувати своє обурення, і направилась до кімнати сина, щоб розстелити “гостю” ліжко. – Вадиме, а чого це Оля недовольна? Це твоя квартира, і я маю повне право тут жити. І до речі, в дитячій я спати не буду, нехай перестелить чисту постіль у вашій спальні.
***
Повертаюся додому в п’ятницю – на кухні свекруха сидить. Бідкається синові, що її чоловік з дому вигнав. Ось просто так, ні з того ні з сього, після 25 років шлюбу? Не вірю. Лізти в розмову не стала – безглуздо. Вадим свято вірить в безгрішність матері. Я, зі своїми питаннями, ще й крайня залишуся.
Запитавши у чоловіка, чи залишається його мама у нас спати, і отримавши позитивну відповідь, я пішла готувати розкладачку у сина в кімнаті.
– Антоне, сьогодні доведеться потіснитися, бабуся буде у тебе ночувати.
– Ура! Бабусю, розкажеш казку? – щасливий син понісся на кухню до бабусі.
– Ні-ні, рідненький. Я не хочу тебе обмежувати, ти вже он який великий. З тобою переночує мама, вона і казку розповість. А я у твоїх батьків в спальні посплю. – солодким голосом вимовила свекруха, подивившись на сина.
– Звичайно, мам… – почав чоловік, але побачивши мій погляд. – Хоча, знаєш, мам, так буде не дуже зручно. Я хроплю. Оленка, он, вже звикла, а тобі відпочити треба.
Свекруха, зробивши кислу міну, погодилася. Бажання свекрухи влізти в наше подружнє ліжко, так і залишилося для мене незрозумілим.
Вранці, поки Вадим ще спав, приїхав свекор. Він привіз пару сумок з речами свекрухи і собаку. Собака у них дуже страшна, бійцівської породи. Батьки чоловіка спокійно розмовляли (він же її вигнав?), А Барс вилупився на мене і загарчав.
– Він не буде тут жити! – вказавши на собаку, я поставила присутніх перед фактом.
– Буде. Це – будинок мого сина, значить я тут така ж господиня, як і він. Потерпиш!
Потерпиш? Вона серйозно? Мало того, що сама приперлася, ще й монстра цього тут залишити? Щоб ви розуміли: собака зовсім не вихована і некерована, зовсім не знає команд і може кинутися.
Адже, заводячи таку породу, треба займатися дресируванням. А про яке дресирування може йти мова, якщо собаку навіть вигулюють через раз?
Зі спальні вийшов сонний Вадим:
– Що ви лаєтесь, з раннього ранку?
– Синочку, твоя злісна дружина виганяє Барса. Як же він без мене буде? Якщо Барса не пустять в цей будинок, то і я тут не залишуся! І ноги моєї в будинку, де слово мого сина – порожній звук, більше не буде!
– Ну і супер — подумала я.
– Оленко, але ж він не завадить. – почав було чоловік, але я його перебила.
– Не завадить? У двокімнатній квартирі, де я, ти, дитина і твоя мама? Що ти пропонуєш? Поселити твою маму з собакою в дитячу? Сина до нас? І взагалі, я за дитину боюся. Собака – некерована, покусає ще.
Влізла свекруха:
– Ну навіщо ти так, Оленко? Сама з Антоном в дитячій поживеш, а ми з Барсом поки з синочком.
– Ні. Якщо ви не в курсі, це така ж моя квартира, як і вашого сина. Собака тут жити не буде. Обговорення завершено. Крапка.
Я повернулася до свекра і запропонувала йому чай. Вадим, ніби щойно побачивши батька, запитав:
– Тату, і ти вже тут. Що у вас трапилося?
– Нічого. З чого ти взяв. Ось, мама твоя в гості до вас приїхала. Барса попросила привезти та речі деякі.
Ми з чоловіком переглянулися і одночасно повернулися до свекрухи.
– А я що? Я, напевно, додому поїду, не буду вас тіснити. Можете не проводжати. Барс, підемо звідси. Барс, за мною. За мною, я сказала! Що за собака.
Все-таки, моя свекруха – дивна жінка. Можна було просто в гості попроситися, не відмовили б. Ще й свекра оббрехала, що він її вигнав. Добре, що цей візит закінчився так швидко.
Пару тижнів перепочинку є, перед наступною “поїздкою в гості”.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
