iBilingua

Я вже не знаю, якими методами вплинути на ситуацію, ну чесне слово! А чоловік не надає цьому значення. Моя мама радить вирішити ситуацію кардинально і просто – не давати Антоніні Павлівні бачитися з двійнятами. А я не можу на це вирішитися, адже вона в цілому добра бабуся, дарує хороші подарунки. От тільки називає дітей не їхніми іменами – хоч ти їй що! Два роки тому, коли народилися малюки, ми жили в англомовній країні і ще не знали, чи будемо повертатися в Київ. От і вирішили дати дітям англійські імена. І тепер вже більше року свекруха принципово відмовляється називати їх так, як назвали ми. Наших двійнят звати Скарлет і Бенджамін

Я вже не знаю, якими методами вплинути на ситуацію, ну чесне слово! А чоловік

життєві історії 0

Я вийшла заміж за вдівця з маленькою дитиною на руках. Мої батьки були спантеличені “статусом” майбутнього зятя, та познайомившись з Василем ближче, зрозуміли, що не праві. А ось знайомство і перші спільні дні під одним дахом з Кірочкою, я ніколи не забуду. “Ти готова до сюрпризу? Тільки татові не кажи! Домовились?” Я не уявляю що б було, якби я одного дня не допомогла тітці Любі і її котику!

Я вийшла заміж за вдівця з маленькою дитиною на руках. Мої батьки були спантеличені

життєві історії 0

Квартиру ми з Олексієм взяли в кредит самі, і я дуже тішилася, що вона не в райцентрі біля свекрів, а в місті. І в мене просто тоді плигнули на лоба від факту, що свекор буде жити з нами і працювати в Полтаві. Мене звуть Олена, і я дуже хочу попросити вашої поради. Вона вже вирішила, який нам потрібен ремонт в новій квартирі, які потрібні меблі, де хтось має спати, куди розкласти речі, як треба розставити меблі, як правильно треба провітрювати квартиру. Далі – більше. Свекруха відправила свекра жити з нами, щоб працював у місті. Домовились вони про все за моєю спиною, мене поставили перед фактом. Сказали, що тільки рік із нами свекор поживе, попрацює до пенсії. Але з’їжджати він не збирається, так вирішила Богдана Олександрівна. І ось вишенька на торті – мама чоловіка скоро піде на пенсію, і збирається приїхати до нас жити зовсім

Квартиру ми з Олексієм взяли в кредит самі, і я дуже тішилася, що вона

життєві історії 0

Після мого сорокового дня народження чоловік сказав, що я не та жінка, про яку він мріяв і пішов до молодиці, залишивши мені і дітям квартиру. Це були літні канікули, тому я забрала дітей і поїхала в село до мами. Якби ж я знала наперед, що до свого щастя я маю подолати весь цей “чорний” шлях, я б не лила сльози в подушку від безвиході, а діяла б. Коли я переїхала від батьків в “сусідську” хату мама сказала: “Не було б щастя, якби нещастя не допомогло”. І це чиста правда!

Після мого сорокового дня народження чоловік сказав, що я не та жінка, про яку

життєві історії 0

Після того, як не стало діда, на нашому порозі з’явився син з невісткою. “Ми прийшли по дідові гроші. Ти і пенсію його отримала і взагалі, знаю, що були у вас накопичення”. Я ж хотіла їх за поріг виставити і звісно ж, без копійки, так невістка знаєте що мені сказала? Щоб я оплатила їй візити до нас, як медсестри, бо вона діда колола останній місяць. Навіть все вирахувала. “З вас півтора тисячі гривень”

Після того, як не стало діда, на нашому порозі з’явився син з невісткою. “Ми

життєві історії 0

Мої батьки і батьки Ярослава подарували нам невелику квартирку. Я так підрахувала, що батьки на мого брата витратилися набагато більше. Хіба це справедливо? Зараз мені 29 років, я кілька місяців тому вийшла заміж. Коли ми ще з братом росли, мама з татом завжди говорили нам, що люблять мене і Мишка однаково. І я їм вірила. Але зараз я не спілкуюся з мамою та татом. Та й брат мій розмовляє зі мною в соцмережах не охоче. А причина – звичайні гроші. Розумієте, я просто підрахувала і зрозуміла, що на Михайла наші батьки витратили набагато більше часу, фінансів та зусиль, аніж на мене. Тому я вирішила трохи витратити сімейні заощадження батьків, взяти лише 2 тисячі доларів і поїхати з Ярославом в шикарний готель в Карпатах відпочити. Хіба я не мала такого права? Батьки чогось від мене чекають – чи то вибачення, чи то повернення коштів

Я так підрахувала, що батьки на мого брата витратилися набагато більше. Хіба це справедливо?

життєві історії 0

Тепер чоловік моєї подруги – мій чоловік. І я в цьому не винна. Просто чоловікам потрібні турбота, затишок, ніжність. Я Тарасу все це дала. Насправді ми з Тарасом були знайомі вже дуже давно. Але стосунки у нас почалися лише близько року тому. Так вийшло, що мій чоловік раніше був одружений з однією з моїх найкращих подруг. І я зовсім не розглядала Тараса як супутника життя. Я навіть його не помічала, бо Оля, моя подружка, була мені дуже близька, майже сестра. Але Оля і її поведінка не нагадували жінку, як берегиня домашнього затишку. На той час у них з Тарасом вже була трирічна донечка. Як вам таке? Тарас приїхав о 5 ранку. Оля не зустріла його, не нагодувала з дороги. Зате почала пред’являти претензії

Тепер чоловік моєї подруги – мій чоловік. І я в цьому не винна. Просто

життєві історії 0

Я пішла на поводу у чоловіка і впустила в свій дім його маму. Я ж не думала, що так все закінчиться. Замість того, щоб насолоджуватися свободою і взагалі життям, вільним від обов’язків, моя свекруха командує мною, а чоловік покладає на мене всю турботу про маму. Я не так бачила свою пенсію. До того ж, коли я просила Олега забрати до нас моїх батьків на схилі літ, він не погодився, а ось мені його мама, ніби в “радість”

Я з нетерпінням чекала виходу на пенсію, та замість того щоб насолоджуватися життям, я

життєві історії 0

Від своєї мами я тікала, як могла, бо людина вона з важким характером. Навіть думка про те, що жити я буду зі свекрухою, мене не лякала. Перший час все було гладко. Я навіть сама собі заздрила, що в таку гарну сім’ю потрапила, але за декілька місяців покликала мене Галина Петрівна на серйозну розмову, яка кардинально змінила моє подальше життя в цьому домі. Тепер і не знаю, як з цим маю впоратися

Від своєї мами я тікала, як могла, бо людина вона з важким характером. Навіть

життєві історії 0

Мені вже 77 років і я маю право говорити правду про себе і своє життя. Я не боюся осуду – пізно вже. А розповісти хочу, щоб почути просто пораду і думку збоку, як мені бути? Зізнатися чоловіку чи ні? Хоча на дні моєї сивої як і волосся душі відповідь вже є. У 32 роки я чекала наших з Артемом хлопчиків-двійнят і у нас підростала вже 11-річна донька. Жили ми далеко від батьків, допомоги не було, а Артем постійно їздив в рейси на кілька місяців. Так, ми матеріально жили відносно добре на ті часи, але ту ж няню я собі дозволи не могла, та чоловік і не розумів мого бажання, казав: займайся дітьми, я ж тебе всім забезпечую

Так сталося, що з моїх 32 років в моєму житті біля мене були і