Улянці було два роки, коли не стало її мами. Хто батько дівчинки, ніхто в селі не знав, а її мама була сиротою. Всім селом жаліли дитину, але куди її подіти? У кожній родині – свої діти.
Вже зовсім хотіли було відвезти сирітку в дитячий будинок, але тут Марія Петренкова – мати п’ятьох дітей – заявила, що вони з чоловіком вирішили забрати дівчинку до себе і вдочерити.
– Що ти, Маріє, – відмовляли жінку односельці, – тобі і зі своїми справлятися нелегко, часто голодують, а тут ще чужа дитина, зайвий рот.
– Нічого, – відповіла Марія, – де п’ятеро за столом, там і шостому місце знайдеться.
І вона повела дівчинку до себе.
Йшли роки. Улянка росла слухняною і ласкавою дівчинкою. Від неї не було особливого клопоту новій мамі, навіть ніколи не хворіла серйозно, видно, Ангел-Хранитель захищав її.
Знайшлися, правда, “послужливі” люди і “добрі язики”, які пояснили дівчинці, що вона не рідна в цій родині, а тільки приймачка. Дізнавшись це, Улянка не засмутилася. Навпаки, вона ще більше прив’язалася до своїх батьків і часто, обіймаючи матір, шепотіла:
– Ти все одно моя справжнісінька матуся!
Виросли рідні діти і роз’їхалися по різних містах. Залишилася з батьками тільки чотирнадцятирічна Уляна. З дитини виросла красива дівчинка з ясними очима, завжди спокійна і привітна. працелюбна.
Уляна взяла частину роботи по господрству на себе і робила це так легко і непомітно, що навіть злі язики, які продовжували її називати приймачкою, змушені були замовкнути, потайки заздрячи Марії.
Одного разу Марія пішла на річку полоскати білизну. Діло було ранньою весною, лід біля берега був ще міцний. Жінка підійшла до найближчої ополонки, вона поставила таз з білизною і хотіла вже взятися за роботу. І тут почувся тріск, лід на середині річки здибився, тріснув, показалася вода.
– Лід пішов, лід пішов! – закричали дітлахи, що бігали по замерзлій річці, і кинулися на берег. Подивитися на льодохід вийшли і дорослі. Забувши про білизну, як зачарована, дивилася Марія на грізну і гарну картину. І тут крижина, на якій вона стояла, відірвалася і повільно рушила до середини річки.
Марія могла б ще перестрибнути на землю, але розгубилася, а смужка води між нею і берегом ставала все ширше і ширше. Побачивши це, жінка злякано закричала. Почалася паніка: хто кричав про човен, хто про канат, а крижина все віддалялася…
Раптом усі побачили, як біжить до берега Уляна. Не зупиняючись, вона просто злетіла на прилеглу крижину і, перестрибуючи з однієї на іншу, стала наближатися до матері. Мати, побачивши дочку, в розпачі крикнула:
– Улянко, повернися!..
Але дівчинка не слухала і вже через кілька секунд опинилася поруч з матір’ю, взяла її за руку і твердо сказала:
– Заспокойся, мамо, Бог врятує нас!
Уляна пильно стежила за крижиною, на якій вони стояли, і щойно та налетіла на велику іншу крижину, різко скомандувала:
– Стрибай!
Обидві благополучно перестрибнули. Так, перебираючись через річку, вони наближалися до берега. Уляна майже тягла перелякану матір, і та цілком їй підкорялася. Діставшися до землі, мати з риданнями впала без сил. Підбігли жінки і відвели їх додому.
Народ довго не розходився. Всі захоплювалися вчинком дівчинки, дивувалися її сміливості і любові до нерідної матері. Після цієї події вже ніхто в селі не називав Уляну приймачкою, а тільки молодшою дочкою Петренків.
Уляна вийшла заміж, і, на відміну від старших Петреноквих дітей, які виїхали з села, вона залишилися, живе на сусідній з батьками вулиці і в усьому підтримує маму Марію і тата Федора. В Уляни з чоловіком Степаном вже двійко діток, онуків дідусь і бабуся просто обожнюють. А той випадок на річці в селі досі всі згадують.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
